Михайло Радуцький, народний депутат України, голова комітету здоров'я нації, медичної допомоги та медичного страхування

 

Медична реформа другого етапу неможлива без важливої складової – наведення ладу на ринку крові. Зараз, без перебільшення, Україна пасе задніх у цьому питанні. Адже потужна радянська система донації крові давно не працює, а нічого нового, співставного з тією системою, нам побудувати на вдалося. Законодавство у цій галузі не змінювалося чверть століття. Тому нам потрібно терміново надолужувати згаяне і створити прозору, безпечну, дружню до донорів та реципієнтів систему забору донорської крові. І перші кроки в цьому напрямку вже зроблено.

Профільний комітет, який я маю честь очолювати, нещодавно рекомендував до розгляду у Верховній Раді два законопроєкти: №3648 "Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові" та №3649 "Про внесення змін до Кодексу України про адмінправопорушення щодо відповідальності за порушення встановленого порядку надання інформації про стан здоров’я при здійсненні донації крові".

Наша головна мета – наблизити національне законодавство до норм Євросоюзу – згідно Національної стратегії розвитку системи крові до 2022 року, ухваленої Кабміном 2019 року.

Над вищезгаданими проєктами працювали фахівці з міністерства охорони здоров’я, експерти Єврокомісії та ключові стейкхолдерами галузі. Як на мене, нам вдалося створити фахові збалансовані документи, які врегулюють сферу донорства крові, захистять як донорів, так і реципієнтів, та забезпечити гідне фінансування цієї галузі.

Отже, Проєкт Закону №3648 має кілька основних цілей:  

1.Забезпечити якість та безпеку крові, її компонентів та препаратів з неї.

Для цього пропонується впровадити систему контролю за якістю та безпекою донорської крові, щоб відстежувати кожен компонент крові по всьому ланцюжку руху – від забору до трансфузії пацієнту або виробництва препарату. Також ми пропонуємо створити Єдиний національний Реєстр донорів крові у межах системи eHealth – це дозволить не лише знати, на яку кількість донорів можна розраховувати, але й довідуватися про тимчасові або постійні протипоказання потенційних донорів по всій країні.

2. Задовільнити потреби внутрішнього ринку компонентами та препаратами крові.

У документі закріплено пріоритет інтересів держави та громадян України в забезпеченості донорською кров’ю, компонентами та препаратами крові. Приватні компанії можуть займатися переробкою крові, але повинні використовувати майно комунальних та державних центрів крові і продавати заготовлені компоненти для лікування лікарням за цінами, встановленими Кабінетом міністрів. Також у проєкті прописана можливість приватних плазма-центрів заготовляти компоненти для лікування у разі, якщо існуючі центри не в стані забезпечити кров’ю у повному обсязі. І ще один важливий момент, передбачений в законопроєкті: вивезення компонентів крові за межі країни дозволяється лише у виняткових випадках за рішенням Кабміну – в тому разі, якщо повністю забезпечені внутрішні потреби України.

3. Побудувати по всій країні координовану систему крові, уніфікувавши державну політику у цій галузі.

Для цього передбачено створення системи координуючих органів на загальнодержавному рівні, зокрема, Національний трансфузіологічний центр, якому будуть підзвітні всі суб’єкти крові в Україні, та Національний трансфузіологічний комітет. Також планується утворити спеціальний Компетентний орган, який здійснюватиме ліцензування всіх суб'єктів системи крові, регулярно перевірятиме якість і безпеку крові, відповідність суб’єктів встановленим вимогам, та у разі виявлених порушень вживатиме заходів реагування та притягатиме до відповідальності.

4. Залучити приватні інвестиції та запровадити механізм державно-приватного партнерства у систему крові, щоб наситити власний ринок і зменшити залежність від дорогих імпортних аналогів.

Для цього у проєкті прописаний механізм, в який спосіб приватні компанії зможуть заготовляти компонентів крові для лікування: лише на базі існуючих комунальних та державних суб’єктів, з подальшою обов’язковою реалізацією усіх таких компонентів для потреб лікування. Ціни, за якими буде реалізовано ці компоненти та препарати, будуть регулюватися Камбіном, як і їхня діяльність із взяття плазми для фракціонування для виробництва із неї на території України препаратів крові.

5. Впровадити у країні систему безоплатного регулярного донорства за найкращими світовими стандартами та згідно з рекомендаціями ВООЗ.

Для цього проєктом передбачається оптимізація чинних пільг для таких донорів, приведення їх до європейських стандартів з подальшим скасуванням цих пільг за 5 років. Також у документі прописано збереження трудових гарантій для безоплатних донорів та відшкодування їм витрат, пов’язаних з виконанням донорської функції. Передбачається, що через три роки Україна зможе повністю відмовитися від платного донорства, адже ми матимемо цілий штат безоплатних регулярних донорів, на яких можна розраховувати у разі виникнення кризи.

6. Впровадити ефективну систему бюджетного фінансування галузі, коли НСЗУ компенсує закладам охорони здоров’я витрати на придбання крові та її компонентів.

Це те, про що я говорив із самого початку – головний принцип медичної реформи "гроші йдуть за пацієнтом" стосується і системи крові. Адже тепер державі не доведеться утримувати усі центри переливання крові: НСЗУ фінансуватиме лише придбання крові та її компонентів під конкретні потреби.

Що стосується другого законопроєкту - №3649, він спрямований на посилення безпеки у системі донорства. Головна філософія проєкту – донори повинні усвідомлювати свою відповідальність за надання неповної та недостовірної інформації про стан свого здоров’я. Адже донорство – це дуже відповідальна справа, є суворі критерії, яким повинна відповідати людина, що прагне здати кров для потреб лікування.

Цей проєкт потрібен на перехідному етапі, коли ще не працює на повну силу система добровільного безоплатного донорства, і ми маємо справу із випадковими, "разовими" донорами, яких часто немає можливості та часу ретельно перевірити. Даним проєктом передбачається посилення відповідальності для тих донорів, котрі зумисне приховали відомості про наявність патологій, несумісних зі здачею крові. 

Вважаю, що введення таких комплексних заходів дозволить нам навести лад у національній системі забору та переробки крові. По-перше, центри крові перестануть лежати важким тягарем на державному бюджеті, а запрацюють ефективно, отримуючи гроші від НСЗУ за конкретні надані послуги. По-друге, поліпшиться якість обслуговування реципієнтів: вони зможуть розраховувати на якісну та безпечну кров. По-третє, ми почнемо працювати над створенням надійної розгалуженої мережі добровільних безоплатних донорів, які забезпечуватимуть вчасний та регулярній забір крові. По-четверте, якщо на цьому ринку діятимуть чіткі та прозорі правила гри, ми стимулюватимемо прихід приватних інвестицій на цей ринок. Що вкрай позитивно позначиться на центрах крові, та й пацієнти залишаться задоволені.

Варто відзначити, що у деяких регіонах станції переливання крові вже вийшли на європейських рівень, а завдяки системній просвітницькій роботі, пропаганді донорства, поступово формується мережа добровільних вмотивованих безоплатних донорів. Якщо це спромоглися зробити у певних регіонах, значить, можливо і на території усієї країни. Сподіваюся на злагоджену позицію моїх колег по сесійній залі, що вони оперативно ухвалять обидва законопроєкти, схвалених комітетом. Чим швидше ми це зробимо, тим швидше в Україні запрацює потужна, повноцінна, якісна та безпечна система крові.