Сергій Биков, політичний консультант, керівник аналітичного центру "ІНПОЛІТ"
 

Вже восени народні депутати займуться за президентською реформою деолігархігації. По-перше, Рада буде приймати в цілому законопроект "про олігархів", який відповідає на питання "хто такі олігархи?". По-друге, нардепи в вересні розглянуть законопроект про лобіювання. Даний законопроект закладає фундамент реформи деолігархізації. Фінальний документ досі не погоджений або навіть не написаний. Про різні підходи до закону про лобіювання ми і поміркуємо в цій колонці.

          Держава замахнулась вивести лобістів на державний рівень після того, як олігархи зміцніли і стали занадто впливати на владу.

          В 1999 році Ігор Шаров, який раніше був представником Президента Кучми в парламенті та радником Леоніда Даниловича, подав законопроект №3188 "про лобіювання в Україні". Альтернативний законопроект підготував Юрій Сахно, який представляв в Раді опозиційне до Кучми крило народно-демократичної партії. Тоді вперше і вирішили визначити на рівні закону, що таке лобіювання, яка його роль у державі та боротьбі проти корупції. Але, як кажуть в народі, перший млинець нанівець. Ігор Шаров 6 листопада 2001 року відкликав законопроект. А разом з ним із порядку денного зник і альтернативний проект Юрія Сахно.

          Заради об’єктивності, нагадаю, що розробляти профільний законопроект почали раніше. Ще в 1992 році група Володимира Суміна (один із засновників Союзу юристів України) зосередилась над проектом про лобіювання, але він так і не потрапив до Верховної Ради.

          Олігархи ще з середини 90-х розповсюджують міф, що лобіювання – це нова назва корупції або "корупція в законі". Складна економічна ситуація, ваучерна приватизація та масштабна корупція допомогли олігархам закріпити цей міф в серцях і головах українців.

          Пізніше з’явилися законопроекти Ігоря Гриніва, концепція закону від кабміна Юлії Тимошенко, проекти Валерія Коновалюка, Тараса Батенко і навіть від Мустафи Найєма. Всі ці проекти, окрім їхнього неоднозначного зміст, розбивалися об міф, що лобіювання – це синонім корупції.

          Як би ми не звинувачували олігархів, "бомбу сповільненої дії" під ідею закону про лобіювання заклав автор першого законопроекту, Ігор Шаров. Стаття 30 його проекту дозволяла депутатам і чиновникам, включно зі співробітниками Адміністрації Президента, виконувати додаткову роботу за наказом лобістів. Фактично, закон дозволяв звичайне хабарництво, яке не має жодного відношення до лобіювання.

Лобіювання – це антонім корупції і важливий елемент політичної системи. Цивілізований лобізм, навіть навпаки, допомагає захистити державу від шкідливого іноземного впливу. Головне, що лобіювання визначає конкретні рамки, як бізнес, асоціації, громадські організації можуть допомогти владі приймати правильні рішення. Не секрет, що державна бюрократія дуже повільно і слабо реагує на нові виклики. Цією повільністю можна пояснити й мільярдні збитки держпідприємств, і більшість провалів в державному управлінні. Навіть політики, які  повинні тримати руку на пульсі суспільного і економічного життя, опиняються в заручниках постійної боротьби за рейтинги. В результаті, програють всі:  люди, бізнес, держава.

За останні роки держава стала більш динамічною і рішучою. Відкрили ринок землі, чиновника поступово роблять "безликою функцією" і держпослуги переводять в електронний вид, а держава починає реальну деолігархізацію. В цьому руслі, закон про лобіювання знаходиться "на легкому старті". І тут ми підійшли до питання, а чи відповідають подані законопроекти ідеї Президента?

Перший варіант подали Юлія Тимошенкко та Сергій Власенко ще 3 березня 2020, даному законопроекту присвоїли №3059. Згодом з’явилося ще 3 варіанта:

№3059-1 – подали Дубінський та Ольга Василевська-Смаглюк;

№3059-2 – Олександр Качура;

№3059-3 – Денис Монастирський та Павло Фролов. 

          Законопроекти концептуально різні. Вони відрізняються і підходами, і визначеннями, і відповідальністю за порушення.  

          Схожі між собою законопроекти Тимошенко-Власенко і Дубінського-Василеської  ЗП №3059 і ЗП №3059-1. Вони пропонують додаткові звіти від громадських організацій. Але в обох проектах є великий мінус: вони не розрізняють лобіювання, громадський активізм і адвакоцію. Простіше кажучи, навіть на організацію зоозахисників села Бикова Гребля розповсюдять ту саму регуляцію, як на лобістів умовних тютюнників.

          Законопроект Олександра Качури №3059-2 однозначно якісніший. З цим погоджується і головне научно-експертне управління парламенту. Тут уже визначили, що зоозахисники з Бикової Греблі автоматично не перетворюються на лобістів. В той же час, окремі положення законопроекту суперечать одне одному. Простий приклад, законопроект одночасно забороняє впливати на прийняття акту індивідуальної дії, а в той же час визначає, що рішення (акт індивідуальної дії) може бути результатом впливу лобістів.

Самий широкий і детальний законопроект пропонує Денис Монастирський та Павло Фролов №3050-3. З одного боку, вони вводять поняття "самолобіювання", а з іншого боку, визначають, що лобіювати самих себе можуть тільки ти представництва іноземних компаній і корпорацій, які котируються на міжнародних біржах. В той же час, законопроект пропонує дозволити лобістам за особистим бажанням приймати участь в нарадах органів влади. Я уявляю, як три сотні лобістів приходять на рядову нараду в ДержСлубі геології та надр України.   

Усі чотири законопроекти об’єднують два моменти. Перший: імовірно, автори не розуміють, що "лобіювання" набагато ширше банального підприємництва. Це один із ключових елементів політичної системи, за допомогою якого можливо посилити національну безпеку. Другий момент: всі законопроекти негативно оцінили експерти і профільний комітет відмовився включати їх в порядок денний.

          Якщо влада дійсно налаштована прийняти конструктивний і чіткий закон про лобіювання, потрібно готувати концептуально інший законопроект. Сам текст повинен відповідати викликам, які стоять і можуть стояти в майбутньому перед нашою нацбезпекою та обороною. В той же час,  не можна просто перекласти на українську мову американські чи європейські закони. Ми повинні озброїтися кращими світовими практиками, але, все ж таки, відштовхуватися від українських реалій. Логічно, якщо законопроект про лобіювання іде в рамках президентської реформи деолігархізації, то і подавати законопроект слід Президенту України.