Олександр Трохимчук, журналіст

 

Рівень довіри українців до церкви залишається високим. Так, у липні соцслужба Центру Разумкова провела опитування, яке засвідчило: понад 58% громадян довіряють цій інституції. Причому для 20% із них авторитет цієї спільноти – беззаперечний. Зрештою, церкві постійно вдається утримувати довіру людей в Україні. Наприклад, 12 років тому цей показник перевищував 75%.

Тому-то й недивно, що будь-які релігійні питання стають чи не найбільш обговорбваними в українському соціумі. І спектр проблематики вони охоплюють теж досить широкий: від геополітики (здобуття Томосу про автокефалію Православної церкви України (ПЦУ)) до побутової традиції (перенесення дати святкування Різдва) й, авжеж, національної безпеки (діяльність церков, керованих державою-асесоркою, тобто Росією). Хоча насправді доля так званого «московського патріархату» в Україні зачіпає водночас і геополітику, й побут. А отже, породжує все нові й нові дискусії щоразу, коли йдеться про намір заборонити такі релігійні організації на території Української держави. І це попри наявність інших, не менш гострих, проблем, яких – сила-силенна у воюючій країні, котра десятий рік поспіль чинить опір збройному нападу тієї ж таки Росії.

Чому зараз питання подальшої діяльності представництв Російської православної церкви (РПЦ) знову актуалізувалося? Справа в тому, що днями голова Верховної Ради Руслан Стефанчук в інтерв’ю «Радіо Свобода» поставив під сумнів можливість знайти в українському парламенті хоча би необхідний мінімум у 226 голосів для заборони РПЦ. Зрештою, ця риторика в заявах спікера – не нова. Ще в січні поточного року в межах бесіди з гендиректором і кореспондентом «Інтерфакс-Україна» (останній є автором і цієї колонки) він висловився про те, що деякі законодавчі ініціативи стосовно цього «є результатом певного хайпу без конкретних пропозицій щодо вирішення питання: просто ухвалити винятково для того, щоб проголосити, що ми це побороли». 

Тепер же, за словами голови ВР, «триває внутрішня дискусія, яка відбувається не тільки всередині "Слуги народу" (як найбільшої фракції парламенту, від голосів якої значною мірою й залежить ухвалення цього рішення – ІФ-У), а зокрема і в рамках інших партій, які позиціонують себе як дуже патріотичні».

Звісно ж, агентство «Інтерфакс-Україна» вирішило з’ясувати, що думають із цього приводу в депутатських фракціях і групах парламенту. Більше того, своїм співрозмовникам ми ставили питання руба: скільки голосів готові віддати за це, без перебільшення, історичне рішення. Спойлер: з’ясували чимало цікавого. Але спершу зупинімося на тому, що то за законопроєкти про заборону московського патріархату, які вже є парламенті.

Передусім, констатуємо: на сьогодні в Раді є п’ять таких законодавчих ініціатив. Автори у них – різні, зміст має відмінності, але всі вони – якщо не про пряму заборону, то принаймні про недопущення діяльності в Україні релігійних організацій, афілійованих із РПЦ. Парламентський комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики (він визначений головним для підготовки цих законопроєктів) рекомендував розглянути в першому читанні два з них. Авжеж, ухваленим за основу може стати лише один. Як зазначають самі народні депутати, найбільше шансів має урядовий законопроєкт № 8371.

«Найбільш прохідним є законопроєкт №8371, розроблений Кабінетом міністрів. Оскільки уряд був призначений партією влади, то фактично це їхній законопроєкт», – зазначає заступниця голови фракції «Голос» Юлія Клименко.

Власне, цей документ і пропонує визначити, що в Україні не допускається діяльність релігійних організацій, які, цитуємо, «афілійовані із центрами впливу релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка здійснює збройну агресію проти України». Тобто шукати в його тексті слова «заборона» не варто, бо такого там нема. При цьому в запропонованому урядом законопроєкті йдеться про те, що діяльність цієї релігійної організації може припинити суд за позовом Держслужби з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) або прокурора.

Більш категорично це питання виписав член фракції «Європейська солідарність» Микола Княжицький у своєму законопроєкті № 8221. «Встановлюються заборона діяльності на території України Російської православної церкви, релігійних організацій (об’єднання), які безпосередньо або як складові частини іншої релігійної організації (об’єднання) входять до структури (є частиною) Російської православної церкви», – йдеться в тексті документу. Водночас нардеп пропонує й достроково припиняти оренду майна для таких об’єднань. Окрім того, цей проєкт передбачає, що використовувати в назві слово «православний» релігійні організації зможуть лише у разі своєї підлеглості ПЦУ.

Який із цих законопроєктів розглядати на пленарному засіданні – вже давно не є принциповим для нардепів, які підтримують заборону афільованих із РПЦ релігійних організацій.

«Ми просимо винести до зали засідань або всі, або будь-який один, щоб розпочати процес і відповідати запитам суспільства, яке вимагає розгляду цього питання, а воно виникло не вчора», – каже Юлія Клименко.

Водночас її колега за фракцією Інна Совсун переконує: «Усі народні депутати, які підтримують заборону московського патріархату, пропонують ухвалити навіть будь-який із них, а потім уже доопрацювати до другого читання». До слова, Совсун є авторкою та співавторкою відразу двох законопроєктів на цю тему. Проте один із них профільний комітет рекомендував відхилити, а інший відправив на доопрацювання.

Про намір підтримати будь-яку з наявних і попередньо схвалених комітетом ініціатив заявляють і в «Європейській солідарності». «Не було жодного засідання погоджувальної ради, на якому я би не порушувала питання необхідності включити до порядку денного відповідний законопроєкт. Ми з колегами з "Голосу" почали збирати підписи на підтримку розгляду будь-якого з уже наявних», – розповідає співголова фракції Ірина Геращенко.

Як пояснює Клименко, збір підписів було ініційовано в День Незалежності України. Вона зазначає, на сьогодні відповідне звернення на ім’я голови ВР уже підписали 186 парламентарів. «Є потенціал добирати до 226-ти та закрити дискусію про їх брак. Дві фракції – це "Європейська солідарність" і "Голос" – повністю підписалися», – зазначає вона.

Разом з тим Клименко звертає увагу на те, що процес збору підписів дещо ускладнює незначна кількість пленарних засідань ВР: з 24 серпня їх відбулося лише шість. «Наприклад, мажоритарники не перебувають у Києві, тож зібрати підписи можна лише під час засідань», – додає депутатка.

Головна мета ініційованого збору підписів – засвідчити наявність голосів за заборону РПЦ. «Ми почали його, щоб показати, що голосів насправді не так і мало. Тому що представники монобільшості запевняли, що їх точно немає», – додає зі свого боку Совсун.

Зрештою, «слуги народу» також скріплюють це звернення своїми підписами. За словами Клименко, від фракції влади його підписали вже 120 народних депутатів.

«Можливо, є дискусія у "Слузі народу", але їхнє керівництво має, все ж таки, намагатися переконати своїх депутатів, що це питання не релігії, а національної безпеки», – переконана вона.

При цьому Клименко констатує: потенціал для ухвалення цього рішення в Раді є, тому що навіть ті нардепи, які з певних причин не підписують звернення, готові проголосувати за сам законопроєкт. «Це щонайменше 15 депутатів», – уточнює політик.

Впевненість у тому, що Рада має достатньо голосів, аби включити це питання в порядок денний, висловлює й заступник голови фракції «Батьківщина» Сергій Соболєв. «Коли до нас зверталися, то наша фракція фактично вся підписалася за внесення», – каже парламентар.

Чи не під усіма ініціативами, які є у ВР щодо заборони московського патріархату, готові підписатися й у депутатській групі «За майбутнє». Принаймні так стверджує її керівник Тарас Батенко. «Позиція нашої депутатської групи завжди була однозначна: в державі не може бути церкви, яка патронується і керується з ворожого табору», – зауважує він.

Свою підтримку потенційному рішення про заборону ворожої в Україні церкви засвідчують і в групі «Довіра». «Моя позиція чітка: я підтримуватиму законопроєкт, який обмежуватиме вплив країни-агресора на релігійні організації в Україні. Йдеться про московський патріархат, який треба забороняти. Бо якщо ми цього не зробимо, держава-агресор постійно буде тут когось "захищати" і "визволяти"», – акцентує голова депгрупи Олег Кулініч. Утім також і додає, що перш ніж коментувати якесь рішення, варто проаналізувати текст законопроєкту, «бо є різні ініціативи від колег, але остаточної редакції ми не бачимо».

Послідовно стоїть на позиції заборони РПЦ іще один представник «Довіри» – Павло Бакунець. «Він весь час присутній на засіданнях погоджувальної ради і теж закликає до розгляду питання церкви», – зазначає Ірина Геращенко. Сам же Бакунець переконаний, що вплив країни-агресора на релігію в Україні однозначно треба заборонити. «Я є співавтором одного із законопроєктів на цю тему, але буду підтримувати кожне рішення, яке зайде в сесійну залу і обмежуватиме вплив рф на церкву», – зауважує він.

Однак абсолютно прилежної думки дотримуються у «Платформі за життя та мир». «Ми проти шельмування церкви та втручання держави в її справи. Вважаємо, що розбурхування релігійної ворожнечі під час війни грає на користь нашому ворогу, – стверджує голова цієї депгрупи Юрій Бойко, і додає: – В Україні не існує церкви московського патріархату. Подивіться установчі документи Української православної церкви».

Авжеж, в оновленому статуті УПЦ – жодних згадок про її приналежність до московського патріархату. Більше того, в супровідному листі до статуту від 27 травня 2022 року на ім’я голови ДЕСС вказується, що з нього вилучено всі пункти про зв'язок цієї церкви з РПЦ, а також визначено, що керівний центр УПЦ знаходиться в Києві.

 

Менше з тим, зважаючи на висловлені позиції, можна дійти висновку: опозиційній політсили здебільшого готові підтримати заборону московського патріархату на законодавчому рівні. Однак, чи еквіваленті ці заяви реальним голосам «за» на табло?

Так, Сергій Соболєв припускає, що абсолютна більшість «Батьківщини» проголосує схвально (до складу фракції входить 24 нардепи). «Я не готовий говорити про одностайність, бо передусім це залежатиме від явки. Але мій прогноз: загалом голосів вистачить, якщо проголосуємо ми, "Європейська солідарність", "Голос", також достатньо голосів у двох групах – маю на увазі "Довіру" та "За майбутнє"», – зазначає він.

При цьому у згаданих депутатських групах поки прогнозувати не беруться. Так, лідер «За майбутнє» Батенко на прохання уточнити ймовірні кількісні показники лише називає вичерпною свою передню відповідь, а голова «Довіри» Кулініч у свою чергу пояснює, що жодних консультацій із цього приводу в їхній групі наразі не проводилося.

Зі свого боку Ірина Геращенко стверджує, що в «Євросолідарності» за це рішення проголосують усі. «Наша фракція готова надати 27 голосів,» – наголошує вона.

Так само й у «Голосі»: заявляють про готовність до одностайності. «В нашій фракції дискусій щодо цього питання не виникає, бо ми всі готові за це голосувати. Проблема в тому, що наших голосів недостатньо (членами фракції «Голос» у Верховній Раді є 20 парламентарів – ІФ-У), тому ми вбачаємо свою роль більше в тому, щоби просувати це питання», – каже Совсун.

Звісно, спілкуючись із представниками цієї політсили, завжди мимохіть уточнюєш: то позиція всієї парламентської фракції чи лише однієї з її підгруп. Адже ми пам’ятаємо про їхній розкол влітку 2021-го, в результаті чого частина нардепів навіть утворила об’єднання «Справедливість». Однак, як стверджує Совсун, то вже справа давно минулих днів, а з більшості питань позиція «Голосу» – єдина. В цьому її підтримує й Клименко (тоді депутатки опинилися в різних «таборах»): «У нас повна єдність щодо цього питання. Війна виправила всі розколи».

Між тим, Совсун поділилася також міркуваннями щодо резерву в кілька десятків депутатських голосів, який варто враховувати. «Частина парламентарів є прихожанами УПЦ (МП), які регулярно відвідують церкву. Вочевидь, із ними навряд чи вдасться діалог. Треба чесно визнавати, що вони не проголосують за заборону. Але їх – не критично велика кількість. При цьому є частина й тих, хто просто боїться, бо вважають це рішення меганепопулярним. Питання заборони московського патріархату з ними можна обговорювати, бо хоч вони й ідентифікують саме прихожанами УПЦ (МП), але то не є їхнім твердим переконанням. І це саме той резерв, який поки що недовикористаний. А це 30-40 голосів», – аналізує представниця «Голосу».

При цьому жодного голосу «за», вочевидь, не варто чекати від «Платформи за життя та мир». «Наша група не буде голосувати за вказаний законопроект», – зауважує її керівник. Водночас Бойко переконаний: «Якщо у правоохоронних органів є факти щодо протиправної діяльності окремих церковних діячів, то ці питання мають розглядатися індивідуально – в порядку, передбаченому чинним законодавством».

 

У підсумку співрозмовники агентства (зокрема ті, в чиїх політсилах підтримують заборону московського патріархату), не домовляючись, констатують: кінцевий результат таки залежатиме від «Слуги народу».

«Без сумніву, ухвалення рішення буде залежати від монобільшості: чи нададуть вони хоча би мінімально необхідну кількість голосів, аби разом з іншими фракціями ми могли за це проголосувати», – каже Сергій Соболєв.

Водночас, за словами Юлії Клименко, «Голос» ще з квітня 2022 року регулярно закликає керівництво парламенту винести на розгляд це питання, «коли стало очевидним, що багато колаборантів і, власне, агентів є всередині церковних структур зокрема». «Але оскільки "слуги" мають блокуючий голос на погоджувальній раді, то це питання не включають до порядку денного», – додає вона.

Однак Ірина Геращенко звертає увагу на те, що за період воєнного стану жодного рішення в Раді не було ухвалено винятково голосами лише фракції «Слуга народу». «Це означає, що монобільшість існує тільки на папері, тобто в них немає своїх 226-ти голосів. Найбільше вони дають 214 голосів. Але я переконана: якщо з ними попрацювати, то можна розраховувати на 190 голосів від "Слуги народу", і тоді ми знайдемо не лише 226, а й із запасом», – припускає співголова «Європейської солідарності».

Зрештою, головним «блокувальником» рішення щодо заборони московського патріархату вона вважає Офіс президента. «На Банковій немає політичної волі для його ухвалення. Вони розглядають РПЦ як електоральний контакт, із яким варто працювати, тому й жодної роботи з монобільшістю для збору голосів в ОП і не проводять», – пояснює Геращенко.

На сьогодні депутатська фракція «Слуга народу» налічує 235 народних депутатів. Якщо суто математично скласти разом кількість членів решти фракцій і груп Верховної Ради, а також додати позафракційних парламентарів (припустивши, що станеться диво й усі вони підтримають непросте церковне питання), то все одно ніяк не виходить 226. Тож, звісно, ми поцікавилися думкою й лідера монобільшості Давида Арахамії.

«Якісь рішення ухвалюються швидше, якісь – довше. Але вони ухвалюються. Ви це бачите по багатьох революційних рішеннях Верховної Ради цього скликання, які мали би бути ухвалені десятки років тому. Але цього чомусь не було зроблено жодними нашими попередниками. А ми вміємо і знаємо, як ухвалювати рішення. І головне – коли. Так, щоб це було заради результату, а не заради процесу», – прокоментував він.

Доволі важко завдяки цій відповіді звузити часові рамки. Проте складається враження, що дискусія у фракції влади таки триває.