11:27 31.03.2021

Перший віце-спікер Стефанчук: Всеукраїнський референдум – це не лише про можливість прийняти рішення, а й про необхідність нести відповідальність за нього

25 хв читати
Перший віце-спікер Стефанчук: Всеукраїнський референдум – це не лише про можливість прийняти рішення, а й про необхідність нести відповідальність за нього

Ексклюзивне інтерв’ю першого заступника голови Верховної Ради, представника президента в парламенті Руслана Стефанчука агентству "Інтерфакс-Україна"

Текст: Олександр Трохимчук

 

Пропоную розпочати нашу бесіду з обговорення довиборів у Верховну Раду, а саме – тих попередніх результатів, які стосуються округу №50 на Донеччині та перемоги там міського голови Добропілля Андрія Аксьонова. Так, у мережі поширюється інформація про те, що він є громадянином Російської Федерації, а в 2014 році організовував "референдум ДНР" у селищі Новодонецьке (околиця Добропілля). Якщо ці відомості офіційно підтвердяться, як в такому випадку діятиме Верховна Рада?

Я переконаний, усе в Україні має відбуватися в межах, передбачених Конституцією. Якщо такі факти матимуть юридичну повноцінність, то думаю, Центральна виборча комісія та Верховна Рада України повинні на це відреагувати. Не може бути так, щоб особа, яка має подвійне громадянство, зафіксоване й підтверджене, обіймала одну з вищих посад у державі, тобто була народним депутатом України. Щодо організації псевдореферендуму, то це має також бути посвідчено відповідним юридичним фактом, а особа, яка цим займалася, відповідно, має бути обмежена у правах.

Але цей факт має підтвердити Служба безпеки України.

Так, звісно.

Якщо вже ми згадали про псевдореферендум, то на противагу йому добре було б торкнутися теми законного волевиявлення. Верховна Рада наприкінці січня ухвалила закон про всеукраїнський референдум. На сьогодні президент Володимир Зеленський досі не підписав його. Чи можете ви як представник глави держави у Верховній Раді уточнити, із чим затримка?

Справді, законопроект про всеукраїнський референдум був проголосований 26 січня, а 17 лютого він був підписаний головою Верховної Ради і направлений до президента України.

Усе, що від мене, як представника президента у Верховній Раді, залежало  – від розробки цього законопроекту до проведення його через парламент – виконано. Думаю, в Офісі президента тривають свої внутрішні процедури погодження, тому що це, направду, дуже складний документ, який покликаний наповнити статтю 5 Конституції України реальним змістом. Я б не зводив це питання до якоїсь конспірології. Права заветувати вже немає (завершилося на 15-й день), а тому є лише один варіант – цей законопроект буде підписаний. Сподіваюся, що це відбудеться найближчим часом, і він буде опублікований, а українці отримають абсолютно логічний і правильний механізм реалізації свого права на управління державою через всеукраїнський референдум. Тому я просто почекав би ще декілька днів.

Ухвалення закону про референдум було однією з перших програмних обіцянок президента, а тому, думаю, що наразі він просто скрупульозно підходить до вивчення того, наскільки результат відповідає тим очікуванням і баченням, які закладалися в програмі.

Представники опозиції, зокрема члени фракції "Голос", заявили про намір оскаржити у Конституційному суді закон про референдум, щойно він набуде чинності. На вашу думку, чи є перспективи в такого наміру?

Демократія – це система процедур. Якщо хтось незадоволений якимось законодавчим актом, то він має право, відповідно до процедури, направити документ до Конституційного суду для визнання його неконституційним. Для цього треба зібрати народних депутатів, які підпишуть конституційне подання та направлять його до Конституційного суду. Звичайно, це право фракції. Але думаю, вони будуть із кимось об’єднуватися, тому що кількісного складу фракції "Голос" не вистачить, щоби звернутися до Конституційного суду. Якщо рахувати, то їхнім союзниками має стати не одна фракція, а декілька, що є вже питанням політичних торгів.

Водночас, зважаючи на ту процедуру, за якою законопроект про всеукраїнський референдум пройшов і розробку, й обговорення, отримавши при цьому позитивні висновки Венеційської комісії, у мене виникає подив, які ще можуть бути заперечення, що може не влаштовувати зі змістовної точки зору. Усі свої пропозиції та зауваження можна було висловити Робочій групі з розробки проектів законів з питань народовладдя або під час всеукраїнського обговорення законопроекту. А якісь фобії, побоювання окремих політичних щодо певної, умовно кажучи, ментальної нездатності українського народу приймати рішення, я відкидаю взагалі.

Серед ризиків, пов’язаних із проведенням референдумів у різних країнах, є ймовірність розколотити, а не об’єднати суспільство в разі, якщо референдум стосується болючих питань. На вашу думку, чи вдалося ці ризики зменшити в ухваленому законопроекті, а то й узагалі унеможливити, чи певна небезпека, все ж таки, є?

Якщо хтось колись скаже, що він на 100% врахував усі ризики, то ця людина – обманник. Я не хочу бути тим, хто говорить неправду чи маніпулює свідомістю інших. Але думаю, що переважну більшість ризиків нам вдасться уникнути, тому що ми передбачили цілу низку запобіжників, які не дозволять винести на референдум питання, що суперечать Конституції України, фундаментальним правам людини та громадянина. При цьому ми виключили питання, які можуть призвести до порушення територіальної цілісності та втрати суверенітету, а також ті, що за Конституцією покладаються на інші органи. Тобто не можна на референдумі визнати, що хтось винуватий у якомусь злочині або ж позбавити особу права на життя, власність чи здоров’я. Ці речі – навіть за межами всеукраїнського референдуму, бо вони стоять вище, адже це питання індивідуальних свобод, цінностей і національної безпеки держави.

Водночас ми заклали в законопроект і деякі інші речі на випадок, якщо таки щось випустили з уваги. По-перше, це можливість президента відправити питання, що виноситься на всеукраїнський референдум, на аналіз до Конституційного суду, щоб він надав висновок щодо його конституційності.

Окрім того, ми заклали ще цілу низку фінансових і організаційних запобіжників. Так, стосовно фінансових: люди, підписуючи ініціативу, винесену на всеукраїнський референдум, повинні розуміти, що вартість одного референдуму – орієнтовно 2 млрд грн, і чи можна те чи інше питання вирішити поза межами таких витрат із бюджету.

До того ж ми вважаємо, що на всеукраїнський референдум повинні виноситися важливі питання для держави, і тому явка повинна становити понад 50%, інакше – це не може бути легітимно прийнятим рішенням.

Тобто, заклавши таку низку змістовних, організаційних і фінансових запобіжників, мені здається, ми сформували модель, близьку до ідеальної, яка, враховуючи історичні умови розвитку України, української правосвідомості, дасть можливість запобігти багатьом ризикам.

А як ви збираєтесь передбачити, чи становитиме явка на всеукраїнському референдумі таки понад 50%? А якщо вона буде все ж нижчою, але кошти вже вкладені, – то що тоді?

Тоді референдум вважається таким, що не відбувся. Тобто можливі два варіанти. Перший – під час підготовки до референдуму влада може, враховуючи це, сказати, мовляв, ми не будемо витрачати 2 млрд грн, ми готові прийняти цей законопроект і скасувати інший, і тоді референдум вважатиметься згорнутим, щоб не продовжувати всі ці процедури. Якщо ж питання порушується певною політичною силою, але вона не може зацікавити більшу половину народу України прийти на референдумні дільниці, значить, воно не носить загальнодержавного характеру.

Тобто перед запуском процедури референдуму проводитимуться певні соціологічні дослідження, на дані яких спиратиметься влада?

Усе, що виноситься на всеукраїнський референдум, – це, як правило, питання політичні, які вирішують політичне майбутнє нації. Це мають бути актуальні ідеї, які віднаходять відгук у народу України. А народ може висловити своє відношення до нього, як прийшовши та проголосувавши, так і, так би мовити “ногами”, тобто проігнорувавши цей референдум, оскільки не вважатиме його нагальним для розбудови держави сьогодні. І тоді ініціатори референдуму, які витратили 2 млрд народних грошей, нестимуть політичну відповідальність за те, що не довели питання до завершення і витратили таку суму з бюджету надарма.

Чи не думали ви передбачити економічну відповідальність для таких осіб?

Це було б ідеально! Ми зараз напрацьовуємо таку систему на рівні місцевих референдумів. Наприклад, була ідея зробити державний фонд, із якого братимуть гроші на місцеві референдуми… Однак ми відмовилися від неї, оскільки жити треба за наявними засобами, а інакше — ми отримаємо коштом державного бюджету перед будь-якими виборами парад місцевих референдумів, оцю ярмарку популізму, і ніхто грошей до державного бюджету не поверне. Тому повинна бути відповідальність і фінансова спроможність.

Парламентська фракція "Батьківщина" вважає за необхідне провести референдум щодо закону про ринок землі. Чи можливе проведення такого референдуму?

Усе буде залежати від того, яку форму обере ця фракція. Ми запропонували декілька форм. Перша – це скасування законодавчого акту, але в перехідних положеннях законопроекту про референдум ми вказали, що питання про референдуми, які скасовують закони, буде доступне лише з 1 січня 2022 року, коли вже має бути втілена земельна реформа та людина відчує себе власником.

Друга з передбачених форм – це шлях формулювання питання, яке виноситься на референдум. Конституційний суд має вказати: чи не порушує воно принципів, закладених у закон про референдум. Якщо воно буде сформульоване на зразок "позбавити власників права розпоряджатися своєю земельною ділянкою", то таке питання не може бути предметом референдуму, тому що суперечить протоколу першому Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод, де передбачено, що право власності – це непорушне право.

Ви згадали про референдуми щодо скасування законів або певних їх норм. Чи не містить такий механізм загроз, пов’язаних зокрема зі скасуванням важливих законів?

Ми вперше запропонували такий формат народного пост-вето. Що нас спонукало до цього? Мабуть, усе ж таки, прийняття диктаторських законів 16 січня. Якби того часу був механізм, який дає можливість ініціювати скасування цих законів, то нам би вдалося уникнути багатьох жертв, і ми могли б в цивілізованому порядку припинити дію цих законодавчих актів. Тому я думаю, що народ повинен мати таке право, тим паче, що референдум – це не щоденне заняття, адже воно впирається й у фінансування. Звичайно, народ повинен мати можливість накласти на закон вето і визнати його таким, що втрачає чинність за результатами всеукраїнського референдуму. Це запобіжник.

Так складається, що однією з больових точок в Україні є питання мови. Близько двох років тому Рада ухвалила закон "Про забезпечення функціонування української мови як державної". Разом з тим представники монобільшості час від часу реєструють у парламенті законопроекти, які стосуються якщо не скасування цього закону взагалі, то принаймні – певних його норм. Чи не призведуть спроби скасувати, наприклад, такі закони, як "мовний", до розколу суспільства?

Ви правильно ставите питання про наслідки всеукраїнського референдуму. Для мене ідеалом є референдум 1 грудня (1991 року, щодо проголошення незалежності України – ІФ), який об’єднав націю, дав можливість на політичній карті світу з'явитися незалежній державі, ім’я якої Україна.

Ми маємо говорити про те, що референдум, з одного боку, має передбачати вирішення певної проблеми, яка існує, а з іншого – не породити розколу в суспільстві. Всеукраїнський референдум – це не лише про можливість прийняти рішення, а й про необхідність нести відповідальність за нього. Тому дуже важливо, щоб закон про всеукраїнський референдум став шансом і надалі формувати українську націю, яка несе відповідальність за свій вибір. Зараз ми те саме намагаємось втілити й на місцевих рівнях, розробляючи законопроект про місцевий референдум, адже він також передбачає відповідальність за свій вибір.

Держава – це взагалі, система довіри та відповідальності. От коли нам вдасться це об’єднати, здається, це й буде тим моментом, який буде свідчити про те, що українці відбулись, як політична нація, яка несе відповідальність за прийняті рішення.

Однією з новел закону є запровадження електронного голосування. У його перехідних положеннях зазначається, що це стане можливим в Україні лише після ухвалення окремого законопроекту. На якому етапі підготовка цього проекту акту?

Питання щодо електронного голосування – це навіть не питання референдуму. Воно взагалі глобальне для держави. Стосовно цього я постійно веду розмови з міністром цифрової трансформації Михайлом Федоровим, і він погоджується з тим, що лише після того, як ми зможемо сказати, що в нас технічно можна забезпечити довіру до результатів електронного голосування, то ми пропишемо юридичну основу для цього. Поки технічної можливості немає, то ніхто не стане руйнувати довіру до виборів, референдумів, запроваджуючи якісь речі, до яких немає технічної, технологічної довіри. Тому ми зможемо впровадити цей інструмент лише після того, як матимемо всі технічні гарантії, сертифікати безпеки.

Але чому ми заклали в законі ці норми? Це норми пасіонарного типу. Це означає, що ми плануємо це робити.

Філософія виборів і референдумів, яка була закладена до цього моменту, – це не рівність прав громадян, бо на практиці то далеко не для всіх, а лише для тих, хто в конкретний день може приїхати в конкретне місце, де ще елементами радянської прописки їх приписали "до бабусі", витративши на це гроші… Це вже не загальне право. Тому важливим має бути не перебування людини в конкретному місці в конкретну годину, а те, що вона думає про те чи інше питання, тобто її реальне волевиявлення.

На черзі у Верховній Раді – розгляд законопроекту про місцевий референдум. До 11 квітня триватиме його громадське обговорення. Якими є ваші прогнози щодо його ухвалення? Коли плануєте виносити цей документ на розгляд у залу пленарних засідань?

Ми не будемо поспішати з ухваленням цього законопроекту. Після загального обговорення ми плануємо виїхати безпосередньо до деяких територіальних громад місцевого, сільського рівня. Ми хочемо потрапити у червні на засідання Венеційської комісії, щоб отримати її висновок. Знову ж, хочемо обговорити його з Посольством Швейцарської Конфедерації, щоб ще й вони проаналізували цей законопроект. І тільки після того, як врахуємо все і отримаємо низку юридичних експертиз, що все нормально, зможемо педалювати цей законопроект.

Узагалі, опрацювання законопроектів про всеукраїнський і місцевий референдуми має відбутися за класичною схемою, тому що це – фактично рівень народної Конституції, за якою територіальна громада житиме, відповідно до прийнятих рішень. Тому ми орієнтуємось більше на якість цих законопроектів.

При підготовці цього законопроекту у робочій групі найбільш дискусійними виявилися питання частоти проведення місцевих референдумів і кількості питань, які можуть бути винесені. Поки розробники дійшли згоди, що на один місцевий референдум може бути винесено одне питання, а також – що місцеві референдуми можуть проводитися двічі на рік: у березні та жовтні. Чи є виправданою така частота, тобто чи не перетворимося ми на країну постійних референдумів?

Можливо, на початку. Але надалі, думаю, що й територіальні громади, й органи місцевого самоврядування знайдуть можливість більш ефективно співпрацювати. І коли ми знайдемо злагоду на рівні територіальних громад, то знайдемо її й у межах України загалом. Якраз таки на рівні територіальних громад люди повинні розуміти, що не треба приймати лобістські рішення, тому що завжди є шанс скасовувати їх місцевим референдумом.

Чи зійде все до такої собі ярмарки референдумів? Думаю, що ні. Зважаючи на практику, яка існувала в інших країнах, то навряд буде так, що Україну лихоманитиме від референдумів.

По-друге, стосовно питань: ми пропонуємо щось включати, а щось обмежувати. Так, наприклад, ми запропонували можливість висловити недовіру як міському голові, так і місцевій раді. Після цього з’явилися закиди, що ми нібито воюємо з мерами. Ні, з хорошими мерами місцевим референдумом воювати не можливо. Бо якщо вони справді користуються повагою, то ніхто навіть не порушуватиме питання про зняття їх із посад. Але якщо це поганий мер, який не виконує своїх обов’язків, то за ним має бути оцей нагляд народу.

Скільки загалом законопроектів має ввійти до так званого "пакету законів про народовладдя", над яким працює робоча група ВР під вашим керівництвом? Чи могли би конкретно назвати усі ініціативи, й на якому етапі підготовка кожної з них? Чи є якась черговість, план їх розробки і винесення в зал?

Не можу сказати, яка їх кількість буде кінцевою та достатньою. Але поки ми орієнтуємося на шість-сім законопроектів. Це законопроекти про всеукраїнський референдум, про місцевий референдум, це законодавство, яке буде формувати філософію recalls (можливість відкликання тих чи інших посадових осіб), це законопроекти про електронні петиції і щодо електронного голосування. Також плануємо напрацювати цілу низку законопроектів про народовладдя в інших сферах, зокрема про суд присяжних, про мирові суди, які вирішуватимуть незначні спори, про колективні позови. Усі ці законодавчі ініціативи напрацьовуються паралельно.

Пріоритетними для нас є два законопроекти – про всеукраїнський і місцевий референдуми, тому що вони встановлюють стандарти прямої демократії. А вже інші законопроекти про народовладдя будуть розроблятися на базі них і з їх урахуванням. Уже розроблений законопроект про електронні петиції, але він поки відкладений. Також є перший варіант проекту про recalls. Є й про колективні позови, про суди присяжних (навіть зареєстровані)… Але ми перейдемо до них після того, як виставимо два основних фундаменти – законопроекти про всеукраїнський і місцевий референдуми.

Поговорімо детальніше про один із законопроектів із цього пакету – щодо "реколлу", або можливості відкликати народних депутатів. Який механізм передбачає цей законопроект, зважаючи на те, що Конституція забороняє відкликати нардепів?

Так, Конституція не передбачає для народних депутатів форму відкликання, але ми напрацьовуємо і зміни до Конституції, і законопроект щодо "реколлу", а далі будемо визначатися. Бо, якщо фракція "Слуга народу" може гарантувати прийняття законів у 226 голосів, то вона не може гарантувати ухвалення змін до Конституції, бо там треба 300 голосів. Якщо нам вдасться запровадити таку форму як зміни до Конституції в цьому напрямку, то будемо йти цим шляхом. Якщо ні – ми повинні діяти в межах Конституції, тому що можемо розраховувати на своїх майже 250 депутатів, які в нас є.

До речі, з цим питанням (голосування за законопроекти щодо внесення змін до Конституції – ІФ) зараз дуже гостро, бо ми вже зіткнулися з тим, що деякі зміни до Конституції заблоковані, тому що ми не можемо знайти порозуміння з іншими фракціями. Наші (члени фракції "Слуга народу" – ІФ) готові голосувати, зокрема, за законопроект щодо зменшення кількості народних депутатів до 300 осіб. Це була і наша програмна обіцянка, і однієї партії демократичного штибу, але вони кажуть, що вже не готові підтримати цей законопроект. А нам немає де шукати 300 голосів… Тому законопроекти у нас напрацьовані будуть, проте ми запускатимемо їх лише за сприятливої політичної ситуації для їх втілення.

Якщо вже ми згадали про опозицію, то чи дійсно "Слуга народу" розглядає можливість об’єднатися в коаліцію з такими фракціями, як "Голос" і "Батьківщина"?

Я думаю, що питання формалізації справжньої широкої коаліції стане нагальним тоді, коли треба буде переформатувати питання, пов’язані з Конституцією України, а це буде можливим лише після перезапуску Конституційного суду. І після цього абсолютно реальним може бути план щодо створення широкої коаліції для того, щоб комплексно вносити зміни, зокрема, й до Основного закону.

На сьогодні дещо вщухнули дискусії стосовно імперативного мандату. Члени фракції "Слуга народу" у серпні 2019 році зареєстрували відповідний законопроект, але згодом його розгляд відклали. Тим не менш, голова ВР Дмитро Разумков вважає доцільним запровадження імперативного мандату. А якою є ваша позиція?

— Імперативний мандат – це окремий випадок загальної системи "реколлу". Оскільки я підтримую загальну систему, то підтримую всі форми, які не суперечать Конституції України та можуть бути втілені в цьому напрямі.

Я взагалі вважаю, що чим частіше відбуватиметься ротація фахової здорової політичної крові, тим здоровішою буде держава. Але питання справді у кадровому підході, і тому ми повинні усвідомлювати, що люди, які приходять на заміну, мають так само якісно доповнювати… І тут маємо іншу проблему – система кадрової підготовки осіб, які можуть здійснювати ті чи інші функції. Щонайбільше, в нас була така ідея, запропонована, здається, Олексієм Даниловим, яка стосувалася того, щоб узагалі обмежити двома строками повноваження народного депутата, щоб була природна плинність кадрів.

Ми підтримуємо всі можливості, за яких український політикум оновлюватиметься компетентними кадрами. Тому що кількість тих застарілих політичних тромбів, які існують у тілі української політики, насправді мають поступово йти. Інакше – те, що вони вважають досвідом, компетентні органи називають неприродними корупційними зв’язками.

Постійно виникають ситуації, коли депутати-мажоритарники чи навіть "спис очники", які проходили на виборах під брендом, наприклад, "Слуга народу", стають незгодними з тими рішеннями, які приймає партія, але пояснюють це тим, що мають "власний мандат", оскільки за них голосували люди, а тому партія нібито не має права позбавити депутата цього "мандату"…

Я згоден із тим, що такі випадки мають місце. Але спілкуючись, наприклад, із президентом, і коли ми вийшли на ідеологію плану законопроектних ініціатив і роботи "трійок", які масово обговорювалися, то дійшли згоди щодо того, що попри все депутат не може відмовитися від тих речей, які були в програмі президента і партії. І тому, на мою думку, найуспішніший варіант продукування нашої подальшої діяльності, йти на повне виконання положень цих програм. І потенціал для цього є. Адже, за даними порталу "Слово і діло", саме фракція "Слуга народу" залишається допоки єдиною політичною силою, яка не провалила жодної даної нами обіцянки.

Також хочу зауважити на те, що коли ми обиралися, то підписували меморандум народного депутата від "Слуги народу", де чітко зазначалося про готовність підтримувати всі питання, визначені програмою президента та програмою партії. У разі ж їх невиконання депутат має бути готовий скласти мандат. І тому в мене є питання до тих осіб, які не голосували, зокрема, за положення про ринок землі або не підтримали законів, пов’язаних із деолігархізацією. Зрозуміло, що завжди все можна пояснити тим, мовляв, що "там не те, що я собі уявляв", але є чіткий програмний документ.

Зо два роки тому Рада запровадила кримінальну відповідальність за "кнопкодавство" народних депутатів. На сьогодні вже навіть порушено перші справи щодо цього. І, тим не менш, під час призначення Сергія Шкарлета міністром освіти і науки знову зафіксували факт неперсонального голосування. Чи вирішить цю проблему сенсорна кнопка, яку Рада віднедавна почала використовувати?

Я є автором законопроекту про кримінальну відповідальність за "кнопкодавство", і вважаю, що це одна з перших превентивних речей, яка в рази зменшила кількість випадків неперсонального голосування. Але однією кримінальною відповідальністю вирішити ситуацію неможливо, тим паче, коли вона не доведена до логічного завершення.

Фактично щомісяця після прийняття цього закону я звертався до ДБР з проханням надати інформацію про те, на якому етапі знаходяться справи щодо "кнопкодавів". І от у ДБР, посилаючись на норми кримінально-процесуального кодексу, завжди відповідали, що мають рік на розслідування цих справ. Врешті-решт, за рік вони вже винесли перші підозри. Але ж ми розуміємо, що підозра – це ще не вирок суду, який набув чинності. А навіть один успішний прецедент міг би назавжди закрити це питання. Тому що філософія, яка закладалась у цей закон, полягає не просто в накладанні штрафу, а в тому, що рішення суду є підставою для втрати мандату.

Другою хвилею боротьби з "кнопкодавством" стало використання сенсорної кнопки, але вона не знімає питання щодо оновлення всього технічного організму прийняття рішень у Верховній Раді. Тому що інколи трапляється, що й пульти димлять, і програми, якими користуються у парламенті, розроблені в 2002 році, інколи збоять кнопки… Зрозуміло, що це не стає окрасою діяльності ВР, але оновлення всього цього блоку впирається в кошти, і я вважаю, що навряд чи було б правильно переобладнувати залу парламенту в період боротьби з коронавірусом. Але такі плани є. Водночас варто розглядати це й з іншого боку: якщо ми все ж проголосуємо за скорочення депутатів до 300, то який сенс переобладнувати залу засідань із розрахунку на 450 осіб.

І щоб уже закрити поки що обговорення цієї теми, чи могли би ви уточнити, якою є доля президентського законопроекту щодо позбавлення мандату депутатів за "кнопкодавство" і прогули?

Цей законопроект був внесений президентом, але отримав негативний висновок Конституційного суду. Думаю, до цієї ініціативи ми ще повернемося.

Під час розмови ви вже кілька разів згадували Конституційний суд, тому не можемо не поцікавитися вашою думкою про рішення президента Володимира Зеленського скасувати указ про призначення Олександра Тупицького суддею КС. Як би ви оцінили відповідний указ нинішнього глави держави з точки зору юридичної чистоти?

Відповім як юрист: юридичну чистоту та конституційність може визначити тільки один орган – це Конституційний суд України. До моменту цього рішення всі укази і закони, які не отримали іншого висновку, вважаються такими, що є конституційними і повинні застосовуватися на всій території України й щодо всіх громадян.

Днями Венеційська комісія надала свої висновки щодо законопроекту про конституційну процедуру. Як швидко Рада планує доопрацювати законопроект із урахуванням зауважень ВК і на коли заплановано розгляд?

Насправді я не дуже зрозумів, чому Рада не підтримала цей законопроект ще в першому читанні. Тому що після відправлення його на повторне перше читання, здається, лише я дав поправки.

На мою думку, якщо щось не влаштовує, то треба запропонувати натомість той варіант, який треба. Однак, я глибоко переконаний, що без законодавчого регулювання процедури розгляду в Конституційному суді ми й надалі матимемо ситуацію, яка склалася на сьогодні: існування закритого акціонерного товариства "Конституційний суд України", яке переформатоване було у дуже нелогічний спосіб, коли створена якась незрозуміла каста, яка сама вирішує все – від призначення до звільнення членів цієї касти, яким встановлена низка незрозумілих гарантій. Це якийсь такий фантасмагоричний підхід, результати якого ми маємо сьогодні.

Ми повинні також усвідомлювати, що, мабуть, є певні речі, які несправедливо створені законом, із якими законом по справедливості боротися неможливо. Тому створений якийсь такий монстр, який сам для себе приймає правила, а потім наполягає від інших на дотриманні всієї чистоти законності.

Чи встигне рада ухвалити в першому читанні законопроект про конституційну процедуру до завершення п’ятої сесії?

Я дуже сподіваюся, що так.

Скоро мине рік, як робоча група працює над законопроектом про опозицію. Коли може з’явитися його текст?

Ще при формуванні Плану законопроектної роботи Верховної Ради України на 2020 рік мене здивувало, що жодна опозиційна фракція не порушила питання про те, щоби включити законопроект про опозицію до порядку розробки та підготовки. Я особисто вніс цей законопроект до зазначеного Плану. У робочій групі, яку я очолюю, ми почали розробляти такий важільний законопроект про опозицію, провели консультацію з Петом Коксом (головою Місії Європейського парламенту з реформування Верховної Ради – ІФ).

Але якийсь такий інфантильний підхід зі сторони опозиції, яка фактично самоусунулася від розробки цього документу, призвів до того, що ми вирішили відійти від розробки повноцінного закону, а натомість на рівні внесення змін до Регламенту закріпити ті чи інші права для опозиції. Цей законопроект підготовлений, він розданий опозиційним фракціям, щоб вони хоч переглянути його і надали свої пропозиції, чого вони досі не зробили.

Має бути єдине розуміння того, що таке взагалі опозиція, тому що станом на зараз ми не можемо дати чіткого визначення: чи це всі фракції, які не ввійшли в коаліцію, чи це об’єднана опозиція, чи це друга за більшістю фракція, до якої можуть долучатися або створювати альтернативу їй інші. Це все чітко пов’язано з правами опозиції.

Я прихильник того, що коли є коаліція, то має бути єдина інституція опозиції. А інші можуть або входити в неї, або отримувати тільки права опозиційної меншості.

Близько місяця тому у медіа з’явилась інформація про "трійки Стефанчука". Це більше 20-ти профільних груп у складі керівників відповідних комітетів ВР, представників Офісу президента та урядовців, які мають напрацьовувати законопроекти відповідно до програми глави держави. Яким є ефект від роботи цих "трійок"?

Парламент є єдиною установою в державі, яка діяла, не маючи плану своєї діяльності. Наприклад, план законопроектних робіт приймався в Раді лише тричі за 30 років незалежності України.

І ми почали формувати плани законопроектних робіт, виходячи з того, що в нас є три суб’єкти законодавчої діяльності: президент, народні депутати і Кабінет міністрів, і рішення можуть прийматися лише тоді, коли вони погоджені між ними. За основу ми взяли програму президента України та програму партії "Слуга народу". Окремо ми взяли програму уряду, яка хоч і не затверджена, але базується на цих двох документах. І було задання: дати чітке формулювання того, які законопроекти потрібні, щоб частина цієї програма була виконана на певний рік. І от вони почали збиратися втрьох і синхронізувати свої рішення. Була дуже жвава дискусія щодо першочергових законопроектів, але після цього ми отримали план законопроектних робіт на 2020 рік.

Важливо, що ми почали виходити не з того, хто скільки хоче законопроектів, а з розуміння пропускної здатності Верховної Ради. У рік – це 250-350 законопроектів та постанов. Ми розбилися на 22 групи, відповідно до кількості комітетів і міністерств, і вони почали працювати. Після цього ми отримали перший продукт – План законопроектної роботи Верховної Ради України на 2021 рік. Далі виникла ідея розписати покроково середньостратегічні плани до травня 2024 року. За основу я запропонував взяти підхід, який я називаю "ідеальною вісімкою" того, як приймаються рішення: визначається в кожній сфері мета, до якої ми прагнемо, завдання на виконання цієї мети, критерії їх виконання, конкретний перелік дій, далі визначається бюджет, який ми готові виділити, особа, яка несе відповідальність за це, потім визначається строк і юридична відповідальність для особи, якщо вона невчасно або неякісно виконує ці завдання. Це "вісімка", яка масштабувала роботу "трійок".

І тепер, за результатами обговорення у "трійках", ми маємо за кожним напрямом розписаний щомісячний план: хто і що має зробити, і хто за що несе відповідальність.

Згодом ми маємо всі ці дані перевести в комп’ютерну систему, де президент у будь-яку секунду може побачити: хто виконує, з ким треба попрощатися, на якому етапі знаходиться внесення законопроектів до Ради, хто виходить за межі визначеного бюджету… Це єдина система формування державної політики та моніторингу її здійснення. Тобто це була ідеологія того, як має працювати держава. І це те, що називається "трійками Стефанчука". Це просто переклад програми президента на відповідні завдання та дії, із неухильним контролем за їх виконанням, що забезпечений IT-механізмом, який буде контролювати формування та реалізацію державної політики за понад аніж 20-ма сферами.

Наразі ми перекладаємо ці дані на IT-інструмент, який розробляється з канадійцями, тобто береться за основу та система, яка вже працює в уряді Канади, та інтерпретується до українських реалій. Думаю, що найближчим часом ми отримаємо повноцінну систему, частина якої буде відкрита й для публічного огляду.

Кілька тижнів тому під час одного з брифінгів лідер партії "Слуга народу" Олександр Корнієнко заявив, що Рада очікує на подання президентом незабаром законопроекту про внесення змін до Конституції в частині децентралізації. Чи відомо вам, коли саме це відбудеться?

У межах діяльності Ради з правової реформи підготовка цього законопроекту вже завершилася. Наскільки розумію, документ зараз на технічній вичитці та юридичному узгодженні. Теж знаю, що найближчими днями він має бути внесений, тому що президент зараз подає багато таких ініціатив, що відповідають пунктам його передвиборчої програми.

Після подій, що сталися 20 березня біля приміщення Офісу президента, серед депутатів та експертів активізувалися розмови про необхідність ухвалити закон про мирні зібрання. Як вважаєте, чи справді ця потреба є нагальною?

У Плані законопроектної роботи Верховної Ради України на 2020 рік були зазначені, зокрема, ті закони, що передбачені Конституцією України, але за 30 років не були прийняті. Один із них – про мирні зібрання. З конституційної точки зору, цей законопроект має бути. Так, 39 стаття Конституції чітко передбачає, що обмеження щодо реалізації права на мирне зібрання може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку. Разом із тим, важливим є і інші питання щодо цього права. Тому попереду велика робота з напрацювання цього законопроекту за участю представників громадянського суспільства і міжнародних експертів.

У цьому законопроекті ми маємо витримати баланс між правом громадянина та національною безпекою держави. Нагальність цього документу очевидна, і вона випливає з Конституції України.

Загрузка...

ЩЕ ЗА ТЕМОЮ

Завантаження...
РЕКЛАМА

ОСТАННЄ

Ми знайшли нове місце для аеропорту на Закарпатті – голова "Укрінфрапроекту"

Венедіктова: Всі причетні до скоєння злочинів і по відношенню до Стерненка будуть притягнуті до кримінальної відповідальності - є моя гарантія

Чернишов: Потрібно пришвидшувати створення умов для економічного розвитку на рівні громад

Україна буде пріоритетом для адміністрації Байдена, і немає сумнівів, що телефонна розмова між президентами США й України відбудеться - тимчасова повірена у справах США в Україні

​​​​​​​Постійний представник МВФ в Україні: Найголовніше для розкриття потенціалу зростання в Україні - зміцнення верховенства права та викорінення корупції

Мінреінтеграції спільно з Міносвіти запроваджують підготовчі курси для вступників з окупованих територій - заступник міністра Драганчук

Обраний ректор КНУ ім. Шевченка Бугров: Освіта – це інвестиція в людський капітал

З березня починаємо активну роботу за програмою Велика реставрація - Олександр Ткаченко

Заміна цієї команди "Нафтогазу" стала б великою помилкою для України – голова наглядової ради

​​​​​​​Керівник Офісу Націнвестради: Ми вже бачимо перші ознаки повернення інвесторів

РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
Завантаження...
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины

РЕКЛАМА