Олександр Скічко, народний депутат, голова підкомітету з питань залізничного транспорту  

 

Корпоратизація державних підприємств, яка проводилась в Україні в останні роки, мала на меті скоротити рівень адміністративних витрат та операційних видатків, а також стабілізувати роботу компаній, зменшивши їх залежність від свавільних рішень урядовців. Одним з механізмів, який би дозволяв забезпечити таку незалежність, мали б стати Наглядові Ради.

Для розробки вітчизняного законодавства у цій сфері варто було б скористатися світовим досвідом, викладеним, зокрема, у такому документі як "Принципи корпоративного управління ОЕСР (Організація економічної співпраці та розвитку)".

Зазвичай, держава виконує функції власника через урядові структури. І, як і будь-який великий акціонер, який прагне захистити і оптимізувати інтереси власності, має діяти за певними правилами в межах свої прав та обов’язків. До основних прав акціонера належать:

(i) участь в голосуванні на зборах акціонерів;

(ii) регулярне та своєчасне отримання достовірної інформації про роботу компанії;

(iii) призначення і зняття з посад членів ради, директорів (наглядової ради);

(iv) схвалення позапланових угод.

На жаль, народні депутати минулих скликань не приділили належної уваги організаційним питанням реорганізації державних підприємств. Саме через те, що не були ухвалені закони, які чітко регламентують всі умови корпоратизації держкомпаній, цю прогалину заповнили постанови уряду і внутрішні документи компаній. Як наслідок, і члени правління держкомпаній, і члени Наглядових Рад отримали максимум повноважень і водночас – мінімум відповідальності за свої дії. Все це подавалося як "забезпечення незалежності" заради "підвищення ефективності управління", але в багатьох випадках подібна ситуація призводила лише до погіршення керованості компаній та зниження якості їх роботи.

Наведу лише декілька прикладів, коли через бездіяльність наглядової ради державна компанія зазнавала прямих та опосередкованих збитків. Так, впродовж останніх п’яти років "Укрзалізниця" не може провести реструктуризацію кредита, отриманого від російського "Сбербанку" під 12%. Відповідне рішення Наглядова Рада не ухвалює. Як наслідок, в "УЗ" за ці роки вийшло майже $40 млн зайвих витрат, а це або 40 нових пасажирських вагонів, або майже 1200 вантажних напіввагонів. Впродовж останніх двох з половиною років не використовується кредитна лінія у розмірі 360 млн євро, надана "УЗ" на електрифікацію ділянки с.Долинська – м. Миколаїв. Через те, що члени Наглядової Ради не хочуть взяти на себе відповідальність за використання коштів, складається дивна ситуація, коли гроші є, а електрифікація не відбувається. Впродовж майже п’яти місяців поточного року Наглядова Рада не може узгодити "request for proposal" на закупівлю 205 електровозів. Ще в липні був складений так званий "шорт-лист" пропозицій, проте жодного запиту щодо цін до обраних учасників тендеру від "УЗ" не надійшло й досі, а вже за два тижні настане новий, 2021 рік! В управлінських рішеннях – такій самий безлад. В цьому році Наглядова Рада два місяці не підписувала контракт з головою "УЗ", який виграв конкурс на посаду і рішення по якому вже ухвалив Уряд. Внаслідок чого "УЗ" працювала без повноважного керівника, а це блокувало можливість ухвалення будь-яких стратегічних управлінських рішень.

Але, не зважаючи та такі "плідні" наслідки роботи, оплата праці членів наглядових рад державних компаній в Україні значно вища, ніж в країнах ЄС. Відбувається це через відсутність чіткого визначення у вітчизняному законодавстві а) зв’язку між рівнем винагороди та результатами діяльності компаній; б) принципів відбору кадрів до цих структур, що мають запобігати ризикам лобіювання сторонніх інтересів членами Наглядових Рад. Нагадаю, що відповідно до положень п.4 блоку А Розділу V Розкриття інформації та прозорість "Принципів корпоративного управління ОЕСР", інформація про винагороду, що сплачується членам ради директорів та іншим керівникам компанії, має містити положення про її зв'язок з результатами фінансової діяльності компанії. А згідно з положеннями п.5 інформація про досвід, кваліфікацію, членство в керівних органах інших компаній кандидатів на посади членів рад директорів або наглядових рад має бути доступною та прозорою для запобігання конфліктам інтересів та "перетинам" між керівниками, які можуть зашкодити господарській діяльності державної компанії.

Більше того, в рекомендації про призначення на посади членів ради директорів (наглядової ради)  чітко зазначається, що чинники, за якими визначається "незалежність членів", мають бути заздалегідь окресленими, щоб акціонери могли встановити чи є ці чинники достатньо обґрунтованими! Наприклад, у Франції Рада директорів "Національного товариства французьких залізниць" (Societe Nationaledes Cheminsde fer Francais – SNCF, 100% акцій належать державі) є спостережним органом, який визначає політику компанії, зокрема і щодо голови компанії і виконує нагляд за її виконанням. А складається вона з представництва трьох сторін: 1/3 її членів є представниками держави, 1/3 членів обираються компанією і 1/3 членів є представниками профспілок. Натоміть, Голова компанії призначається за пропозицією Ради міністрів Франції і несе відповідальність за:

• стабільну роботу компанії;
• реалізацію політики, виробленої Радою директорів і забезпечення виконання рішень Ради;
• забезпечення економічного і фінансового благополуччя компанії;
• координацію національних і територіальних структурних підрозділів залізниць Франції.

І хоча Україна – не Франція, проте принципи, покладені в основу корпоративного управління, можуть і мають ефективно працювати у різних країнах, зокрема й в нашій. Ці принципи та конкретні рекомендації і обмеження, що з них випливають,  щодо діяльності наглядових рад державних компаній, мають бути покладені в основу законопроекту про наглядові ради.

Зокрема, у законопроекті варто:

• передбачити, що завдання Наглядової Ради (НР) має відповідати меті і предмету діяльності кожного підприємства згідно зі статутом, а ефективність діяльності НР має оцінюватись насамперед ступенем досягнення мети, а вже потім – розміром прибутку;
• відокремити стратегічну діяльність, якою має займатись НР, від операційної, щодо якої НР слід робити погодження/затвердження тільки у разі перевищення певних порогових значень (% від вартості активів тощо);
• визначити процедури скликання (строки та порядок надання матеріалів з питань, запланованих для розгляду), проведення (обов’язковість участі та голосування з відповідних питань) засідань НР, їх періодичність, відповідальність за відсутність на засіданнях та голосуванні (варіант "утримався" має бути виключений);
• визначити, що основні засади створення конкурсної комісії з відбору незалежних членів НР мають бути однаковими для всіх та закріплені в законі. Склад комісії має забезпечувати її незалежність від органу управління та представництва гілок влади, громадськості, представників галузей, які залежать або зацікавлені у діяльності підприємства;
• закріпити положення про те, що у кандидата на посаду члена НР має бути вища економічна, юридична або технічна освіта, досвід роботи в управлінні підприємствами зі штатом понад 500 осіб; щонайменше у 1/3 членів НР має бути досвід роботи в галузі, до якої належить відповідне підприємство, при цьому немає конфлікту інтересів; члени НР не можуть обіймати посади у НР чи органах управління інших підприємств;
• закріпити положення про те, що обов’язковими умовами цивільно-правових договорів (контрактів), які укладаються з членами НР, мають бути:
  • участь всіх засіданнях НР;
  • своєчасне виконання дій, потрібні для скликання, проведення та формалізації результатів засідань НР;
  • відповідальність за недосягнення завдань НР та за рішення, прийняті за участю членів НР.

 

Окрім того, варто встановити пряму законодавчу заборону щодо суттєвих та довгострокових витрат, інвестицій без своєчасно затвердженої стратегії, інвестиційної програми та фінансового плану (крім, наприклад, витрат на заробітну плату, мінімальних поточних операційних витрат тощо, але в обсягах, які не мають перевищувати аналогічні за попередній рік).

Ще раз хочу підкреслити: Наглядові Ради державних компаній в Україні мають, як і в усіх цивілізованих країнах, стати інструментом, що забезпечує:

• стабільну роботу компаній незалежно від того, з якою швидкістю змінюються уряди або профільні міністри;
• дотримання виконання фінансових планів компаній, попри політичні забаганки використати кошти підприємств заради забезпечення поточних витрат державного бюджету;
• гарантії виконання соціальних функцій, оскільки це є невід’ємною частиною діяльності державних компаній взагалі і, особливо, природних монополій.

Окрім того, можливість використання Наглядових Рад заради лобізму приватних інтересів чи інтересів інших фірм або країн має бути мінімізована.

Саме для цього нам і потрібен закон про Наглядові Ради.