Андрій Ніколаєнко, народний депутат України, член комітету  ВР з питань фінансів, податкової та митної політики

 

31 травня Україна вперше у своїй новітній історії провела виплату за ВВП-варантами в розмірі $40,8 млн. Ця досить незначна порівняно з  розмірами українського зовнішнього боргу виплата (нагадаю, в кінці квітня розмір держборгу перевищував $91 млрд) стала знаковою через те, що вперше українські платники податків зі своїх кишень заплатили не за вже звичне обслуговування або погашення зовнішнього кредиту, а за зростання економіки нашої країни у 2019 році. Але ще більш сумним фактом є те, що нам доведеться це робити аж до 2040 року!

Такий екзотичний стан речей став можливим завдяки досить нестандартній угоді 2015 року щодо реструктуризації зовнішнього боргу України -  між урядом України в особі тодішнього Міністра фінансів Наталії Яресько та міжнародним Комітетом кредиторів. Тоді частина платежів ($14,4 млрд) були відстрочені на 4 роки,з  2015-2023 рр на 2019-2027 рр, а  п'ята частина боргових зобов'язань вартістю $3,6 млрд були нібито списані.

 Втім, у реальності під цю останню суму були випущені ті самі ВВП-варанти, а уряд взяв на себе зобов'язання протягом 20 років виплачувати кредиторам додаткові кошти через так звані інструменти відновлення вартості (value recovery instruments або VRI) на наступних умовах погашення:

виплати проводяться щорічно, з 2021 року, у разі, якщо номінальний ВВП перевищить $125,4 млрд. Цього рівня економіка України досягла у 2018 році;

виплати залежать від динаміки зростання ВВП України. При темпах зростання до 3% в рік - виплати нульові; від 3% до 4% - 15% приросту ВВП; більше 4% - 40% приросту ВВП;

у 2021-2025 рр, в залежності від динаміки зростання ВВП України, виплати обмежені розміром 1% ВВП.

Яка практика застосування цих борговоих інструментів? Експерти МВФ в Записці для обговорення ролі окремих інструментів в реструктуризації суверенного боргу, датованій листопадом минулого року, характеризують ВВП-варанти (GDP-linked warrant або GLWs) як інструменти «з нестандартним дизайном, слабкою ліквідністю та ідіосинкразичними профілями ризику», а їх використання називають спорадичним.

Фактично, впродовж останніх 30 років ВВП-варанти використовувалися лише двома країнами в трьох випадках з більш ніж 50 фактів реструктуризації зовнішнього суверенного боргу. А саме - в Аргентині (2005 і 2010 роках) і Греції (2012 рік). При цьому, у 2020 році, в ході останньої великої реструктуризації боргу, Аргентина відмовилася від зазначеного механізму через те, що швидке зростання економіки призвело до вибухового зростання виплат, які досягли в 2012 році частки в 30% від загальних витрат держави на обслуговування зовнішнього боргу.

Таким чином, на сьогодні ВВП-варанти - це важко прогнозована практика з непевними економічними наслідками для України. Ті ж експерти МВФ прогнозують  реальних мінус 0,55 ВВП на поточний рік. А українські розрахунки, хоча і такі категоричні, але вказують на те, що виплати можуть в 2,3-3.2 рази перевищувати суму списання боргу. Тобто, ВВП-варанти - це економічна бомба уповільненої дії.

Але, на жаль, і це ще не всі проблеми. На відміну від тих же Аргентини і Греції, українські виплати після 2025 роки взагалі не мають верхнього рівня обмеження. Що в умовах бурхливого відновлення економіки після наслідків панднеміі 2020-2021 років (ефект низької бази) робить їх прихованим податком на економічне відновлення з потенціалом переростання в одну з найбільших спекуляцій XXI століття. І хоча Україна в середині серпня минулого року змогла «таємно» викупити близько 11% своїх VRI на відкритому ринку, здійснити подібний маневр в майбутньому і скоротити ризики гігантських виплат вже навряд чи вдасться.

З огляду на ці факти, розумним і правильним рішенням для України є відмова від політики очікування і початок вже найближчим часом важких, але необхідних переговорів про нову реструктуризацію інструментів відновлення вартості. Зокрема  - з більш чесним і передбачуваним для України механізмом їхнього погашення.