Андрій Ніколаєнко, народний депутат України, дипломат

 

Хочу заспокоїти деякі "гарячі голови" українського політикуму, які з приводу фіаско США в Афганістані поспішають заявити, мовляв, "Акела промахнувся, і зграї потрібен новий ватажок". В тому сенсі, що Україні вже час шукати нового "сюзерена" і кудись там екстрено розвертати зовнішню політику. Вважаю такі апокаліптичні заяви безглуздими і провокаційними, а будь-які подібні "маневри" - небезпечними для нашої країни.

США, незалежно від їхніх нагальних проблем, були і залишаються нашим ключовим міжнародним партнером і, як і раніше - найпотужнішою економікою світу. І те, що сьогодні вбачається зовнішньополітичною катастрофою та демонстрацією слабкості Штатів, через декілька років буде сприйматися зовсім інакше. За останні 50 років американські військові контингенти вже виходили з Південно-Східної Азії, з Близького Сходу, з Африки. І тоді В'єтнам, Ірак, Сомалі теж здавалися катастрофами, супроводжувалися скандалами і пророцтвами про занепад періоду домінування США. Але час все розставляв на свої місця. Не сумніваюся - розставить і в афганському кейсі. Американці зроблять висновки і стануть ще сильнішими. І саме цьому їхньому вмінню швидко адаптуватися, вдосконалюватися і використовувати сьогоднішні поразки для завтрашніх перемог нам варто повчитися. Тому - не переймайтеся за США, панове! Давайте думати про те, як Україні пережити цей період турбулентності з найменшими втратами. А може бути - і з профітом.

Я неодноразово висловлювався про те, що українська дипломатія має врахувати коригування зовнішньополітичного курсу США, про яке заявляє нова адміністрація Білого Дому. Якщо США вважають сьогодні недоцільним "просувати демократію за допомогою дороговартісних військових інтервенцій або спроб повалення авторитарних режимів силою", цим треба cкористатися. Україна, яка самостійно пройшла важкий шлях становлення демократичного суспільства, повинна стати більш привабливою для докладання зусиль США, ніж інші країни. Тим більше, що для цього нашу країну навіть не треба силоміць тягнути з середньовічного феодалізму. Ми вже пережили розвинений соціалізм, і сьогодні живемо в парадигмі капіталізму, хоча і відверто кумівського. Але з цим явищем в США вміють ефективно боротися, причому чисто економічними методами.

Сподіваюся, що візит Президента України до США зрушить з мертвої точки питання порятунку атомної енергетики України, а разом з нею - і всієї економіки України. При цьому я зовсім не поділяю загальних медійних оплесків з приводу меморандуму між "Енергоатомом" і "Westinghouse Electric". Адже меморандум сам по собі - це всього лише декларація про наміри. А Україні вже зараз потрібні нові енергоблоки. Або, як мінімум - потрібні реальні контракти на будівництво нових потужностей. Тому що проектні терміни експлуатації більшості енергоблоків на українських АЕС, навіть при постійному продовженні, вичерпаються протягом найближчих 3-8 років.

Причому, виходячи з питань національної безпеки, Україна повинна якомога швидше відмовитися від співпраці з Росією у галузі постачання палива та експлуатації застарілих атомних блоків радянського виробництва.

Питання у тому, хто ж заплатить за будівництво нових блоків? Якщо воно буде фінансуватися з українського Держбюджету, то визначальним фактором вибору партнерів повинен бути прозорий конкурс. І у цьому випадку, цілком ймовірно, цінова пропозиція американців може виявитися не найкращою. Тому що на глобальному ринку є й інші альтернативи. Наприклад, привабливим варіантом для України можуть виявитися пропозиції південнокорейських атомників. Їхні технології виробництва атомних реакторів дуже близькі до американських, і, що важливо - Республіка Корея не є стороною в протистоянні по лінії США-РФ. У разі ж, якщо нові енергоблоки будуть будуватися на кредитні кошти, необхідно буде дуже уважно оцінювати умови отримання і повернення цих кредитів, щоб в результаті знову не втратити енергетичну незалежність України.

Україна зможе отримати додатковий профіт і в питанні військової допомоги з боку США. $400 млн, надані сектору оборони і безпеки цього року, будуть доповнені новим пакетом на $60 млн. Ця сума - можливо, випадково, а можливо, і ні - практично ідентична обсягами допомоги, яку Уряд США планує надати в 2021 році Україні на підтримку реформ - $463 млн.

Хоча, звичайно, для багатьох українських "експертів" сьогодні є спокусливими спекуляції на тому, що армія США залишила талібам колосальну кількість озброєння і військової техніки, так необхідної ЗСУ. І що, мовляв, могли б і нам передати вертольоти, "хаммери" і "Джавеліни". Але чи можуть мені відповісти наші "експерти", скільки б могла коштувати евакуація такої кількості техніки з Афганістану до України? Я не зустрічав таких оцінок. І вважаю, що таке рішення цілком могло прораховуватися нашими партнерами, але не було прийняте. Врешті-решт, логістику створили саме військові. І не нам вчити американців масованому перекиданню військ і техніки по світу. Тим більше що рішення про виведення американських військ з Афганістану було узгоджене ще в жовтні 2018 року, адміністрацією Трампа. І нова адміністрація Білого Дому демонструє спадкоємність політики в таких важливих питаннях. Що теж є хорошим стимулом для Банкової в тому, як проявляти послідовність не тільки в декларуванні доленосних рішень, але й в їх виконанні.

Можливо, Україні слід зайняти більш чітку позицію у питанні реагування на нові виклики міграційної політики. Потік біженців з Афганістану неминуче добіжить і до нашої країни. В Україні, за даними Держміграційної служби, на 31 березня 2021 року перебуває 158 тисяч іноземців і осіб без громадянства. При цьому біженцями визнана лише 1281 особа. А іноземцями, які потребують додаткового захисту в Україні, вважаються всього 904 особи. Напевно, після приходу Талібану до влади, вихідців з Афганістану в Україні побільшає. І, ймовірно, ті ж США та ЄС будуть стимулювати керівництво нашої країни до того, щоб Україна розміщувала біженців на нашій території. Як мінімум, українське МВС вже навіть планує використовувати вільні в'язниці для розміщення очікуваних декількох тисяч біженців, так як існуючі депортаційні центри не впораються з великою кількістю мігрантів. А український офіс Міжнародної організації з міграції розміщує в соцмережах оголошення про пошук перекладачів з дарі та пушту на англійську, українську або російську мови.

Я, звісно, не закликаю відмовляти в прийнятті біженців, але буду наполягати на тому, щоб відповідні українські держструктури корегували свої дії з урахуванням негативних наслідків 2016 року, коли влада дала згоду на будівництво житла для біженців з Сирії в Яготинському районі Київської області. Тим більше, що до сьогодні не вирішені проблеми з житлом і роботою для сотень тисяч внутрішньо переміщених осіб - громадян нашої країни, які в 2014-му зробили свій вибір - залишитися з Україною. І яка фактично вже восьмий рік поспіль не може їм реально допомогти.

Ще одне моє очікування від США по відношенню до України - це те, що Штатам нарешті стане цікаво не тільки посприяти створенню в Україні дороговартісної антикорупційної вертикалі, але й надати її керівникам творчого натхнення на ефективне виконання прямих функціональних обов'язків. Не дарма ж в підсумковій заяві про стратегічне партнерство України і США цілий блок був присвячений обранню глави САП і захисту повноважень директора НАБУ. А це означає, що питання буде доведене до реалізації, і незабаром наші борці з корупцією почнуть посилено саджати високопосадових українських корупціонерів до в’язниць.

Це, вважаю, була б найкрасивіша історія успіху на найближчий історичний період для нашої країни.