13:18 20.11.2020

Автор АНТОН РОВЕНСЬКИЙ

Які трансформації очікують пострадянський простір?

5 хв читати
Які трансформації очікують пострадянський простір?

Антон Ровенський, магістр міжнародних відносин, політолог-міжнародник

 

У 2020 році на пострадянському просторі почалися корінні перетворення, потенціал яких аж ніяк не вичерпаний. Протести в Білорусі і переворот в Киргизстані, війна в Нагірному Карабасі, зміна президента в Молдові – далеко не повний перелік найбільш резонансних подій нинішнього року в пострадянських державах. Будучи точкою докладання геополітичних зусиль США, ЄС, РФ, Китаю, Туреччини, пострадянські держави входять в нову смугу турбулентності, що посилюється пандемією коронавіруса та економічної кризи. Розглянемо детальніше і дамо свій прогноз зміни політичних балансів в коротко- і середньостроковій перспективі на пострадянському просторі.

Закавказзя

Угода про припинення бойових дій в Нагірному Карабасі, незважаючи на те, що вона зафіксувала фактичну поразку Вірменії в конфлікті і зміцнила позиції Туреччини на Південному Кавказі, в перспективі 5-10 років здатна стати основою для того, щоб розрубати численні суперечності, що існують в регіоні останні десятиліття, і надати нового імпульсу для його розвитку. На підтвердження цієї тези – два показових факти.

По-перше, в угоді між Єреваном, Баку і Москвою сказано про необхідність вірменської сторони розблокувати азербайджанський анклав Нахічевань. Крім того, йдеться про те, що за погодженням сторін буде забезпечено будівництво нових транспортних комунікацій, що зв'язують Нахічевань і західні райони Азербайджану.

По-друге, після досягнення домовленостей між Єреваном, Баку і Москвою офіційний Тбілісі дав дозвіл на проліт військово-транспортної авіації РФ через територію Грузії для розміщення російського контингенту в Нагірному Карабасі. Для Грузії, чиї дипломатичні відносини з РФ розірвані ще з 2008 року, таке рішення є певною мірою знаковим.

Ці події вказують на те, що Закавказзя не втратило можливість вийти з геополітичного глухого кута і поступово трансформуватися в територію, де ліквідуються бар'єри для переміщення людей, товарів, послуг і капіталів. У свою чергу це стане запорукою для економічного зростання республік Південного Кавказу, суверенізації їх політичних систем, а отже зниження військово-політичних і соціальних ризиків.

Центральна Азія

Серед пострадянських республік країни Центральної Азії, які істотно залежать від цін на вуглеводні на світових ринках і грошових переказів трудових мігрантів, є найбільш постраждалими від пандемії коронавіруса і супутньої економічної кризи.  Так, "коронакриза" зробила свій внесок в жовтневий державний переворот в Киргизстані, посиливши традиційні кланові і соціальні суперечності в цій республіці.

Економічне послаблення центральноазіатських країн спростить експансію китайського капіталу в цілий ряд галузей їх економік, що в перспективі буде трансформуватися в зростання політичного впливу Пекіна на регіон. Крім того, країни Центральної Азії важливі для Китаю з точки зору реалізації глобального інфраструктурного проекту "Один пояс, Один шлях" ( "Новий Шовковий шлях"), що детермінує необхідність для Пекіна активно працювати з колишніми радянськими республіками.

Цікаво буде поглянути на нові підходи адміністрації Джо Байдена (нехай його перемога на виборах неостаточна) до Центральної Азії. Даний регіон перебував на периферії зовнішньої політики Дональда Трампа, розглядаючись в першу чергу крізь призму протистояння США з Китаєм.  З одного боку, адміністрація Байдена може відновити існувавший за часів Барака Обами досить високий рівень військово-технічного співробітництва з Узбекистаном і Туркменістаном, що не входять в російські військово-політичних та економічних інтеграційних проектів. З іншого боку, команда демократів, яких представляє Байден, напевно буде більш критична до автократичних правителів центральноазіатських республік, що буде стримувати взаємодію Вашингтона з ними.

Для Центральної Азії гострим залишається питання поширення ісламістських ідеологій, що, одночасно з високою питомою вагою молоді, яка не має достатніх соціальних перспектив, зв'язує частину ресурсів розвитку республік, які станом на сьогоднішній день додатково підірвані "коронакризою". В таких умовах країни Центральної Азії будуть шукати ресурси ззовні, тим самим додатково зв’язуючи себе зобов'язаннями перед великими регіональними і глобальними гравцями.

Білорусь

За законами жанру, протестна активність, яка не досягає політичних цілей в стислі терміни, йде на спад.  Однак це не означає, що Олександр Лукашенко відновив статус-кво, що існував в республіці до серпня 2020 року. В електоральному циклі, який щойно розпочався, Лукашенко неминуче зіткнеться з необхідністю провести масштабну політичну реформу, що включає в себе посилення ролі парламенту, місцевого самоврядування, партійну структуризацію, дебюрократизацію. В іншому випадку протиріччя в білоруському суспільстві, чия структура істотно змінилася за останнє десятиліття, досягне критичних позначок, що призведе до масштабного соціального вибуху, подолати який не вийде навіть при наявності потужної зовнішньої підтримки.

Незважаючи на охолодження відносин офіційного Мінська з Брюсселем і Вашингтоном, зрушення в інтеграції з РФ, яку просувають в Кремлі, є малоймовірним сценарієм. У той же час можливий прихід в Білий дім Джо Байдена ймовірно розширить простір для маневру білоруської опозиції, що може змусити Лукашенка більш активно шукати точки дотику з Москвою.

Молдова

Одна з найбільших інтриг найближчого часу - чи відбудуться дострокові парламентські вибори в Молдові після перемоги на виборах президентських прозахідного кандидата Майї Санду. З одного боку, для здобуття повноти влади, Санду, враховуючи обмежені повноваження глави держави, необхідно отримати більшість у парламенті. У той же час висока ймовірність того, що за підсумками дострокових парламентських виборів правляча коаліція буде сформована на основі соціалістів Ігоря Додона (ПСРМ), який в такому випадку стане головним претендентом на крісло прем'єра республіки.

Різких змін у зовнішній і внутрішній політиці Молдови, а також реалізації екстремальних сценаріїв ( "розконсервування" конфлікту в Придністров'ї, інкорпорація до складу Румунії) в республіці очікувати в найближчій перспективі явно не доводиться. Однак вичерпання ситуативного консенсусу між Заходом і РФ, завдяки якому півтора роки тому з політичної дошки Молдови вдалося прибрати олігарха Володимира Плахотнюка, чиї позиції раніше здавалися непорушними, є факторами невизначеності і зростання соціальних ризиків, які здатні підштовхнути правлячий клас республіки до ведення боротьби неконвенційними способами за доступ до публічних ресурсів.

РЕКЛАМА

ОСТАННЄ

ВІКТОРІЯ ВОЙЦІЦЬКА

ШІ в освіті: від наукової фантастики до революції в навчанні

МИХАЙЛО ЦИМБАЛЮК

Приватизація протезних заводів в Україні – загроза руйнування стратегічно важливої сфери чи нові підходи

МИКОЛА ФІЛОНОВ

Про демократію, медіа і вибори

ІГОР ЖДАНОВ

Путін під танковими ударами росіян: як наступ російських добровольчих формувань вплине на режим

СУСАННА КАРАХАНЯН

Як придбати первинну нерухомість у 2024 році та не втратити гроші?

ДАНИЛО ГЕТМАНЦЕВ

Дефіцит працівників за безробіття під 20%: або як подолати структурні диспропорції на ринку праці

ВІТАЛІЙ КОВАЛЬ

Санкційне майно на мільярди: як ФДМУ працює із цими активами?

ІГОР ПЕТРЕНКО

Роль міжнародних корпорацій у формуванні зовнішньої політики держав: уроки для України

АНДРІЙ ГРИЩУК

Фондовий ринок на максимумах: наскільки стабільні теперішні котирування?

ДМИТРО МАЛЯР

Енергетична Україна в Європі: довгий шлях чи швидкий успіх?

РЕКЛАМА
Milk
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины

РЕКЛАМА