Антон Ровенський, магістр міжнародних відносин, політолог– міжнародник

 

Глобальний політичний, економічний, соціальний ландшафт зазнає калейдоскопічних змін. При цьому на політичній карті світу стає все більше "гарячих точок", де відбуваються державні перевороти, масштабні соціальні потрясіння, збройні конфлікти. Про країни та регіони, які в найближчій перспективі ризикують увійти в цю категорію — в матеріалі нижче.

 

Ліван

Зростання навантаження на соціальну інфраструктуру Лівану фіксується з початку Арабської весни у 2011 році — станом на сьогодні на території 4-мільйонного Лівану проживає 2 мільйони біженців. При цьому продовжується скорочення публічних ресурсів Лівану, пов'язане в першу чергу з роз'їданням державного механізму всепроникною корупцією. Коріння проблеми тягнуться з 1990-их — Ліван хоч і зумів оговтатися після громадянської війни і демонстрував високі темпи економічного зростання, але державу чим далі, тим більше почала "з'їдати" корупція, яка надалі стримувала скільки-небудь ефективне реформування політичної, економічної, соціальної систем. Останні кілька років Ліван стрясають протести, пов'язані з постійним погіршенням соціально-економічних умов і вкрай сумнівними управлінськими рішеннями правлячих еліт, на кшталт введення податку на використання месенджеру WhatsApp.

Руйнівні вибухи в порту Бейрута минулого року залишили без даху над головою сотні тисяч жителів ліванської столиці та поставили країну на межу гуманітарної катастрофи. Водночас міжнародна допомога, яка спочатку була обіцяна Лівану, виявилася вкрай скромною. При збереженні поточних тенденцій реалізація протестного потенціалу, який накопичився у суспільстві, є справою часу, а не принципу.

Також з порядку денного не сходить геополітичне питання, пов'язане з бажанням Ізраїлю мінімізувати вплив шиїтського руху "Хезболла" на суспільно-політичне життя Лівану. І бажанням Ірану зберегти його.

Ірак

Очікуване виведення американських військ з Іраку загрожує обернутися "афганістанізацією" країни та крахом державних структур, вибудованих за останнє десятиліття. При цьому однією з умов відновлення "ядерної угоди" з Іраном, про що активно заговорили після приходу до влади в США Джо Байдена, може стати мінімізація підтримки Іраку, на території якого нині широко представлені іранські збройні формування. Що, безумовно, не додасть стійкості офіційному Багдаду.

Якщо після повалення Саддама Хуссейна, що сповідував іслам сунітського напряму, маятник хитнувся в протилежний бік, і шиїтська більшість почала гноблення сунітської меншості, представники якої потім увійшли у лави так званої "Ісламської держави", то виведення американських військ з Іраку загрожує запустити нову хвилю протистояння по лінії "шиїти-суніти" і різко підвищити його градус. В подібних умовах суттєво зросте ймовірність сепарації Іракського Курдистану, який нині перебуває в конфедеративних відносинах з офіційним Багдадом, і проголошення його у якості незалежної держави, що практично напевно не буде визнано центральною владою Іраку (хто б нею на той час не був) і додатково ескалує ситуацію в регіоні.

Нікарагуа

Ще в 2018 році в Нікарагуа вибухнули масштабні протестні акції, спрямовані проти реформи системи соціального забезпечення, ініційованої президентом Даніелем Ортегою, який вперше очолив державу в 1985 році. Події трирічної давності стали одними з найбільш смертоносних з часів Сандиністської революції 1979, коли був повалений режим Сомоси. Суспільні суперечності, які детонували в 2018, не подолано і нині, тому необхідно констатувати збереження високого протестного потенціалу в Нікарагуа.

Крім того, в США Нікарагуа традиційно вважається "поганим хлопцем" в Латинській Америці, зокрема з огляду на тісні контакти з Китаєм і РФ. При цьому Джо Байден, який гостро критикується опонентами за зовнішню політику, очевидно потребує переможних міжнародних кейсів. Одним з них може стати сприяння зміні режиму в Нікарагуа, на "задньому дворі" США, що, крім того, надовго заблокує ідею реанімації Нікарагуанського каналу, інтерес до якого може поновитися у Китаю в умовах формування альянсу AUKUS (CША-Великобританія-Австралія), в чому офіційний Пекін вбачає загрозу.

Тенденції останніх років в Латинській Америці такі, що регіон "правішає", а політичні довгожителі втрачають свої позиції. Все це об'єктивно грає проти влади чинного президента Ортеги.

Тайвань

За даними оборонного відомства Тайваню, протягом вересня 2021 бойові літаки ВПС КНР понад 20 разів здійснювали польоти через розпізнавальну зону ППО, проголошену в односторонньому порядку владою острова. Очевидно, що офіційний Пекін вивчає оборонні можливості Тайваню і вишукує в системі оборони острова слабкі місця. При цьому серед західних аналітиків все частіше можна почути гіпотезу про силовий сценарій щодо Тайваню, а навіть побіжне вивчення інформаційного поля КНР вказує на те, що відбувається підготовка громадської думки до повернення півострова під контроль офіційного Пекіна.

Коментуючи створення згадуваного вище альянсу AUKUS, МЗС Тайваню висловив "щиру вдячність" США та Австралії за "тверду і рішучу підтримку". Проте зовнішньополітичний курс адміністрації Байдена, складовою частиною якого є скорочення надмірної американської присутності в третіх країнах і, як наслідок, мінімізація витрат на зовнішньому контурі, не дозволяє Тайбею розраховувати на такий же рівень підтримки офіційного Вашингтона, як це було в минулі десятиліття. З високою долею ймовірності, напруга в Південнокитайському морі продовжить зростати, а подальша ерозія архітектури міжнародної безпеки збільшує шанси збройних зіткнень навколо Тайваню.

Регіон Сахель

Африканський регіон Сахель, який простягається широкою смугою від Атлантичного океану до Червоного моря, вже давно вважається одним з найбільш вибухонебезпечних куточків планети. В цьому випадку мова йде про перехід кількості проблем, що накопичилися в регіоні, "в якість", що посилюється підвищенням в останні роки темпами зростання населення (понад 2,5% на рік при загальній чисельності в 300 млн осіб) і опустелювання у зв'язку з кліматичними змінами.

В останні роки регіон Сахель став місцем демонстративної проекції сили з боку таких держав як Франція, США, Великобританія, Росія, Китай, Туреччина. Переворот в Судані (квітень 2019 року) перевороти в Малі (серпень 2020 і травень 2021), загибель президента Чаду Ідріса Дебі (квітень 2021) — все це, серед іншого, відгомони геополітичного протистояння, що розгорнулося в регіоні. Нескладно припустити, що подібні події будуть відбуватися в зазначеному регіоні все частіше, а їх наслідки будуть все більш руйнівними. Стабілізувати ситуацію здатні домовленості найбільших геополітичних гравців, але ймовірність подібного розвитку подій вкрай невисока.

Косово

Наприкінці вересня на кордоні Сербії та Косово відбулося загострення, пов'язане із забороною влади Приштини експлуатувати автомобілі на сербських номерах. У відповідь представники сербської громади Косова, які проживають переважно на півночі частково визнаної республіки, заблокували прикордонні КПП. Своєю чергою влада Косова стягнули до кордону поліцейські сили, на що офіційний Белград відповів симетрично (більш того, залучив армійську техніку). Риторика сербського президента Александара Вучича виявилася несподівано жорсткою, не в приклад попереднім загостренням між Приштиною і Белградом.

В цілому у 2021 році рівень контактів між сторонами знизився, причиною чого вбачається два фактори. По-перше, прихід до влади в Косово прем'єра Альбіна Курті, палкого прихильника приєднання Косово до Албанії. По-друге, зміна президента в США — якщо між Трампом і Вучичем склалися конструктивні відносини, то чинна вашингтонська адміністрація, з одного боку, перевела балканське питання на периферію зовнішньої політики, а, з іншого, традиційно симпатизує косоварам.

Здавалося б, загострення між Косово і Сербією — звичайна річ для Балканського півострова. Однак в умовах загострення суперечностей між найбільшими геополітичними гравцями і неминучої кризи лідерства в ЄС, яка розпочнеться після відходу Ангели Меркель, вибухонебезпечний потенціал локальних конфліктів схильний до багаторазового збільшення.