Туреччина Ердогана: народження нової наддержави?

Антон Ровенський, магістр міжнародних відносин, політолог-міжнародник

 

За останні кілька років Туреччина під керівництвом Реджепа Тайїпа Ердогана стала одним з найбільш активних геополітичних гравців. Її інтереси простягаються на всю територію Євразії, при цьому в Туреччини очевидно є що запропонувати країнам і спільнотам, що входять в її сферу інтересів. Розглянемо детальніше амбіції і інтереси Туреччини на геополітичній дошці.

Сирія і близькосхідні держави

Нехай Реджеп Ердоган і не досяг всіх поставлених з початку "арабської весни" цілей в Сирії, але в "сирійської партії" він став одним з переможців, де-факто контролюючи північ цієї країни і заблокував активність формувань курдів, які створювали загрози для Туреччини.  Туреччина — повноцінний учасник переговорних форматів відносно Сирії, без якого жодне стратегічне рішення в контексті врегулювання не може бути прийнято.

Крім того, табори сирійських біженців на території Туреччини стали для Ердогана способом отримання грошей з боку ЄС, який побоюється повторення 2015 року, коли одномоментне прибуття близько мільйона біженців дезорганізовувало роботу міграційних і прикордонних служб ЄС, а також істотно підвищило соціальні ризики на континенті.

Говорячи про інтереси Туреччини на Близькому Сході, необхідно відзначити, що Анкара за останні роки створила міцний базис для оспорювання політичних і культурно-релігійних позицій Саудівської Аравії в регіоні, паралельно вибудовуючи міцні взаємини зі стратегічним суперником Королівства в особі Катару. До слова, за підтримки Катару Туреччина продовжує нарощувати підтримку Палестини, сковуючи тим самим ресурси Ізраїлю в регіоні.

Лівія

Направлення на початку 2020 року турецьких військ до Лівії на підтримку Уряду національної згоди (УНС) Фаїза Сараджа ознаменувала перелом у ході внутрішнього лівійского збройного конфлікту. УНС зумів зберегти свої позиції, обмеживши прагнення Лівійської національної армії (ЛНА) Халіфи Хафтара.

Спектр інтересів Туреччини в Лівії великий. Це і контроль морських транспортних коридорів в Південному Середземномор'ї, і нафтогазові родовища, і створення перманентної загрози для Європи в вигляді потоку біженців, і інструмент торгів з арабськими монархіями, Францією, Єгиптом, Росією.

Форум лівійського політичного діалогу, який працював в Швейцарії з 1 по 5 лютого 2021 року, обрав прем'єр-міністра єдиного уряду Лівії і трьох членів Президентської ради на чолі з Мухаммедом аль-Манафі, головним завданням яких буде проведення 24 грудня цього року загальнонаціональних виборів на всій території  країни. Туреччина, поза сумнівом, буде одним з важливих учасників лівійського врегулювання і отримає певний "пакет акцій" в лівійському суспільно-політичному та економічному житті по його завершенню.

Закавказзя

Про підтримку Туреччиною азербайджанської сторони під час торішньої військової кампанії в Нагірному Карабасі і конвертації успіхів на полі битви в політичний результат сказано вже багато. Туреччина закріплюється в Закавказзі, перетворюючись зі спостерігача в повноцінного гравця.

Менш висвітлене в публічній площині питання — спільні турецько-азербайджанські газові проекти. Так, під кінець 2020 року почалося постачання газу з Азербайджану в Європу по газопроводу TANAP, і цей проект в найближчі роки буде набирати обертів, що додатково зміцнить Туреччину в статусі великого газового хабу півдня Європейського континенту.

Крім Азербайджану, зростає вплив Туреччини в ще одній країні Кавказу — Грузії.  Особливо в Аджарії, що має статус автономії. Причина не тільки в етнорелігійній площині (аджарці, виходячи з визначення "Вікіпедії", — етнографічна група грузинського народу, деяка частина яких піддалася сильній ісламізації з часів арабських завоювань), але і в активній інвазії турецького капіталу в економіку регіону, особливо в сфери девелопменту, туристичного бізнесу, видобувної промисловості, які формують значну частину економіки Аджарії зокрема в Грузії в цілому.

Нинішня внутрішньополітична криза в Грузії, що супроводжується відставкою прем'єра Георгія Гахарії і протистоянням між двома найбільшими політсилами республіки в особі "Грузинської мрії" і "Єдиного національного руху", надає Анкарі більше простору для маневру на грузинському напрямку і в регіоні Кавказу в цілому. Що в такій ситуації буде здійснювати Ердоган — подивимося.

Паралельно зі зміцненням Туреччини в Азербайджані і Грузії створюється плацдарм для розширення впливу Анкари на північнокавказькі республіки РФ і країни Центральної Азії.

Центральна Азія

Туреччина послідовно зміцнює зв'язки з елітами країн Центральної Азії через Тюркську раду — міжнародну організацію, створену в 2009 році, яка об'єднує сучасні тюркські держави. При цьому на тлі зростаючого економічного, військово-політичного та гуманітарного впливу Анкари еліти центральноазіатських республік можуть серйозно почати розглядати Туреччину в якості альтернативи впливу КНР і РФ в регіоні.  До того ж розглядати в якості гравця близького з точки зору етнорелігійної.

Крім того, в перспективі Туреччина, яка замикає на себе південні газові коридори Європи, може отримати доступ до родовищ газу і газорозподільної інфраструктури країн Центральної Азії, виступаючи в якості транзитера центральноазіатського палива на Європейський континент. Хоча, безумовно, це довгостроковий і дорогий проект, що впирається, крім іншого, в рішення "Каспійської п'ятірки" (Росія, Казахстан, Іран, Азербайджан, Туркменістан) щодо статусу Каспію.

Балкани

Балкани традиційно в своїй історії були місцем переплетення інтересів великих геополітичних гравців — і ця теза релевантна й досі. США, ЄС, Китай, Росія, Туреччина активно грають на балканській "шахівниці", спираючись на економічні, історико-культурні, релігійні зв'язки.

Мусульманські громади в Боснії і Герцеговині, Албанії та Косово виступають в якості "точки входу" для Анкари в регіон. При цьому інтереси Туреччини на Балканах цілком прагматичні — крім уже традиційних газових, пов'язаних з транспортуванням палива, Балкани можуть розглядатися Анкарою в якості важеля тиску на Західну Європу.  Річ у тому, що через Балкани проходить один з основних маршрутів переміщення біженців з близькосхідних і африканських держав в Європу.

Окремо варто відзначити, що Туреччина нарощує свою присутність в Гагаузії — автономному регіоні Молдови. Гагаузи — православний і в той же час тюркський народ, що обумовлює інтерес Туреччини до регіону.  До слова, Ердоган був одним з небагатьох світових лідерів, хто регулярно зустрічався з екс-президентом Молдови Ігорем Додоном, а в жовтні 2018 глави держав підписали Спільну декларацію про стратегічне партнерство між двома країнами. "Туреччина є стратегічним партнером Молдови і завжди сприяла зміцненню молдавської державності", — зазначив тоді Додон. Чи збережеться такий же рівень взаємин між Туреччиною і Молдовою при президентові Майї Санду — питання залишається поки що відкритим.

Китай

Йдеться про Сіньцзян-Уйгурський автономний район КНР, розташований на північному заході Піднебесної. Близько половини населення даного регіону, більше 10 млн осіб в абсолютних цифрах, складають уйгури — мусульмани тюркського походження, які відчувають на собі всю міць державної машини КНР.  З огляду на стратегічне значення регіону для КНР з точки зору побудови сухопутної гілки Нового Шовкового шляху і одночасно позиціювання Ердогана в якості захисника всіх тюркських народів, "уйгурське питання" може стати для Анкари інструментом торгів з Пекіном для здобуття будь-яких політичних і економічних преференцій.

В цілому, у міру зростання тиску з боку США, Японії, Південної Кореї на морський експорт КНР сухопутний коридор Нового Шовкового шляху для Пекіна буде набувати все більшого значення.  Отже, "капіталізація" "уйгурського питання" з плином часу буде тільки зростати, що укладається в логіку інтересів Анкари.