Антон Ровенський, магістр міжнародних відносин, політолог– міжнародник

Руйнація глобального світоладу та ерозія світової системи безпеки призводить до збільшення конфліктних точок не тільки на суші, а й на морі. Міжнародне морське право, яке перебуває в стані кризи, не в змозі врегулювати питання спірних юрисдикцій і обмежити недобросовісну конкуренцію в океанах, морях і протоках. Про найбільш конфліктогенні ситуації у морях та протоках — у матеріалі нижче.

Японське море

Напруженість у Японському морі обумовлена ​​антагонізмом КНДР і США. Пхеньян вважає для себе загрозою військову присутність США в Японії та Південній Кореї, регулярно проводячи випробування ракетного озброєння, в тому числі здатного нести ядерні заряди, в районі Японського моря. Якщо при адміністрації Трампа почалися переговори про денуклеаризацію Корейського півострова, що дозволило знизити ризики для регіону, то для адміністрації Байдена комунікація з Пхеньяном відійшла на периферію зовнішньої політики. Водночас глобальна зміна геополітичного ландшафту, що почалася у 2020 році, і супроводжуючі її глобальна криза системи безпеки та економічних відносин дозволяють детермінувати район Японського моря як один з найбільш вибухонебезпечних у світі.

Крім того, нещодавній прохід військових кораблів РФ і КНР  під час спільних навчань через протоку Цугару між японськими островами Хоккайдо і Хонсю, що викликав нервову реакцію Токіо, демонструє, що Японське море стає ареною протистояння відразу чотирьох ядерних держав.

Південно-Китайське море

Наприкінці жовтня 2021 року прем'єр Держради КНР Лі Кецян заявив, що Китай і країни АСЕАН повинні прискорити консультації щодо Кодексу поведінки в Південно-Китайському морі з метою його якнайшвидшого підписання. Поки що Південно-Китайське море виступає одним із головних каменів спотикання у відносинах не лише між КНР та країнами АСЕАН, а й між КНР та США. Так, США звинувачують КНР у мілітаризації Південно-Китайського моря та зведенні штучних островів у регіоні, що посилюють військові можливості Пекіна і, відповідно, знижують бойовий потенціал американських авіаносних груп у регіоні.

У зв'язку з формуванням блоку AUKUS (США-Великобританія-Австралія) та ескалацією напруженості між Китаєм і Тайванем у Південно-Китайському морі в коротко- та середньостроковій перспективі буде зберігатися досить складна оперативна обстановка. І навряд чи підписання вищезгаданого Кодексу поведінки зможе змінити статус-кво.

Перська затока

Високий конфліктогенний потенціал Перської затоки обумовлений безліччю факторів, починаючи від величезних покладів вуглеводнів, закінчуючи військовою присутністю третіх країн у регіоні та історично непростим характером взаємин між близькосхідними державами. Ряд країн Перської затоки (зокрема Саудівська Аравія та ОАЕ) входять до переліку держав світу, які витрачають найбільшу кількість коштів на військові потреби у співвідношенні до ВВП. Фактично можна констатувати перегони озброєнь у регіоні, які посиляться у випадку зняття санкцій з Ірану і, відповідно, розширення фінансових можливостей Тегерана.

При цьому регіон характеризується великою військовою присутністю США. Основним пунктом базування 5-го флоту США, відповідального за регіон, є Бахрейн. Ця країна після початку Арабської весни 2011 року знаходиться де-факто під протекторатом Саудівської Аравії, завдяки якій правлячій династії Бахрейну вдається придушувати конфлікт із шиїтською більшістю. Шиїтський фактор у Бахрейні розглядається Саудівською Аравією як одна з можливостей для Ірану натиснути на Ер-Ріяд — ключового суперника Тегерана в регіоні.

Червоне море

В останні роки країни регіону в особі Єгипту, Ізраїлю, Саудівської Аравії зближують свої позиції, що визначає акваторію Червоного моря як значно більш спокійний регіон порівняно з Перською затокою. Так, кілька років тому Єгипет передав Саудівській Аравії острови Тиран і Санафір у межах реалізації проекту мостового переходу між Сінаєм та Аравійським півостровом. Стійку тенденцію до поліпшення демонструють відносини Єгипту та Ізраїлю, які вивчили уроки військових конфліктів середини минулого століття.

У контексті Червоного моря слід виділити два можливі фактори дестабілізації. По-перше, терористичне підпілля, що зберігається на Синайському півострові. Показово що на початку 2017 року так звана “Ісламська держава” взяла на себе відповідальність за ракетний обстріл ізраїльського курорту Ейлат з території Синайського півострова. Попри серйозні військово-поліцейські сили, що застосовуються Єгиптом для придушення терористичної активності на Синаї, говорити про повне викорінення ризиків не доводиться.

По-друге, це Судан, який останніми роками регулярно стрясають військові перевороти — країна стала ареною протистояння США, Росії, Китаю, Франції. Закріпитися в Судані і розгорнути в ньому військово-морську базу хочуть багато хто, проте хронічна внутрішня нестабільність цієї держави перешкоджає реалізації вказаної ідеї. Зазначимо, останні кілька тижнів надходять відомості, що в рамках міжкланової та міжплемінної боротьби в Судані практично паралізована робота єдиного морського порту — Порт-Судана, розташованого у вілаяті Червоне Море.

Східне Середземномор'я

Події Арабської весни, результатом яких стали війни в Сирії та Лівії, підвищили градус напруженості в Східному Середземномор'ї. Додатковим чинником збільшення конфліктного потенціалу є виявлення великих газових родовищ, контроль над якими стане одним із ключових сюжетів у Східному Середземномор'ї в найближче десятиліття. Водночас за останні 10 років суттєво зросли геополітичні амбіції Туреччини, яка послідовно просуває свої інтереси на Близькому Сході та в Північній Африці. Опонують Туреччини такі країни як Греція, Кіпр, Єгипет, Франція та Ізраїль, проте станом на сьогодні їх недостатньо для стримування турецької експансії у регіоні.

Одним із факторів невизначеності для регіону Східного Середземномор'я є міграційні потоки з країн Африки та Близького та Середнього Сходу. Окремі держави регіону, переслідуючи свої вузько корпоративні інтереси, намагаються використати міграційний фактор як інструмент тиску та отримання фінансових ресурсів.

Гібралтарська протока

У стратегічній для світової морської торгівлі Гібралтарській протоці існує низка суперечностей, які можуть перейти в локальні збройні протистояння.

З одного боку, йдеться про суперечності між Іспанією та Марокко, пов'язані з оскарженням останнім суверенітету Мадрида над розташованим на північному узбережжі Африки, прямо навпроти Гібралтару, напівексклавом Сеута. Градус конфліктності піднявся під кінець 2020 року, коли голова уряду Марокко заявив, що “Сеута та Мелілья такі самі марокканські, як і Західна Сахара”. І нехай, виходячи з норм міжнародного права, належність Західної Сахари Марокко — питання неоднозначне, але адміністрація Трампа визнала марокканський суверенітет над цією спірною територією, що певним чином розв'язало руки офіційному Рабату. Втім, реакція МЗС Іспанії була негайною — Мадрид дав зрозуміти, що не дозволить Рабату виносити в публічну площину питання заперечення приналежності Сеути та Мелільї. В цій ситуації не можна не згадати ситуацію 2002 року, коли Іспанія силовим шляхом витіснила марокканську поліцію та курсантів військово-морського училища з крихітного острова Перехіль, що також є предметом суперечки Рабата та Мадрида.

З іншого боку, Іспанія оскаржує суверенітет Лондона над Гібралтаром. Вихід Великобританії з ЄС (до того ж 96% жителів Гібралтару в 2016 році голосували за збереження Великобританії в Євросоюзі) посилює позиції Іспанії в цій суперечці. Зокрема, з'являється додатковий простір для маневру щодо посилення економічного впливу Іспанії на Гібралтар.

Гвінейська затока

Якщо 10-15 років найбільш піратонебезпечним регіоном світу вважалося узбережжя Північно-Східної Африки, то останнім часом центр активності піратів змістився у Гвінейську затоку. В останні роки, за даними Міжнародного морського бюро (IMM), у Гвінейській затоці відбуваються 30-50% інцидентів у світі за участю піратів. Метою морських розбоїв є найчастіше нафтові танкери та контейнеровози, а також почастішали випадки викрадення членів екіпажів суден задля отримання викупу.

Найбільшим впливом на країни, що омиваються Гвінейською затокою, мають колишні метрополії в особі Франції та Великобританії. Також інтерес до регіону є у США, РФ, Китаю, Туреччини, Пакистану. Не виключено, що між вказаними вище державами розгорнеться суперництво за право стати донором безпеки для регіону та забезпечення безперешкодного морського судноплавства. Та держава (або коаліція держав), яка буде здатна вирішити вищезазначене завдання, отримає додаткові переваги у системі світової морської торгівлі та відповідну ренту.