Антон Ровенський, магістр міжнародних відносин, політолог– міжнародник

 

Літо 2021 року в міжнародній політиці обіцяє бути вкрай динамічним і конфліктним, а тому більш ніж інтригуючим. Але на що варто обов’язково звернути увагу в найближчі три літніх місяці — в матеріалі нижче.

Вибори в Молдові

В результаті президентських виборів, які відбулися в кінці 2020 року, в Молдові встановилося двовладдя. Тріумфатором президентських виборів стала прозахідна Майя Санду, а парламент зберігся під контролем екс-голови держави проросійського Ігоря Додона і очолюваної ним Партії соціалістів. Протистояння гілок влади, які блокували ініціативи один одного, має завершитися за підсумками виборів 11 липня. Фаворитом вважаються пропрезидентські політсили на чолі з партією "Дія та солідарність", які з великою ймовірністю сформують правлячу парламентську більшість.

Інша справа, що будь-які коаліції в Молдові традиційно є ситуативними і нестійкими. Відповідно, заявляти про те, що Додон і Партія соціалістів в найближчі роки будуть перебувати в безальтернативній опозиції, явно передчасно.

Крім того, Молдова нині перебуває на периферії зовнішньої політики ЄС і США, тому навіть в випадку набуття Майєю Санду всієї повноти влади навряд чи варто очікувати активного зближення Кишинева з Брюсселем і Вашингтоном. Більш ймовірно, що в Дністровсько-Дунайському регіоні роль "першої скрипки" спробує взяти на себе Румунія, громадянством якої володіє Санду.

Також не можна не відзначити, що навіть більш важливим фактором молдавської внутрішньої політики, ніж вибори, є вихід з-під національної юрисдикції стратегічних активів. Останній наочний приклад — Європейський банк реконструкції та розвитку викупив компанію-оператора молдавського Міжнародного вільного порту Джурджулешти.

Вибори у Вірменії

Дострокові парламентські вибори у Вірменії, які відбудуться 20 червня, стали результатом довготривалої політичної кризи, що вибухнула в республіці після програшу у військовому конфлікті в Нагірному Карабасі. За підсумками тієї поразки Вірменія балансувала на межі державного перевороту, тому у чинного в.о. прем'єра Нікола Пашиняна не було іншого варіанту, крім оголошення дострокових парламентських виборів.

Попри те, що поразка в Нагірному Карабасі стала серйозним ударом по вірменській національній самосвідомості, Нікол Пашинян має непогані шанси зберегтися в прем'єрському кріслі і сформувати парламентську більшість "під себе". Крім того, що Пашинян все ще володіє серйозною соціальною базою і адміністративним ресурсом, опозиційна йому політична еліта, яка представляє так званий "карабаський клан", чиїми яскравими представниками є екс-президенти Роберт Кочарян і Серж Саргсян, має вкрай високі антирейтинги і куди менш досвідчена у виборчих технологіях у порівнянні з командою Пашиняна.

Втім, сумнівно, що черговий прем'єрський термін Пашиняна стане запорукою перелому тренду ослаблення вірменської державності, а тому республіку продовжать стрясати різного ступеня інтенсивності політичні кризи. Для Вірменії, яка перебуває у недружньому оточенні, це може загрожувати дуже неприємними наслідками.

Вибори в Болгарії

У першій половині травня президент Болгарії Румен Радев підписав указ про розпуск парламенту і проведення дострокових виборів 11 липня. Причиною стала нездатність фрагментованого депутатського корпусу сформувати уряд за результатами проведених на початку квітня загальнонаціональних парламентських виборів.

Головна інтрига майбутніх виборів — чи завершиться епоха Бойко Борисова, який очолює з невеликими перервами уряд республіки з 2009 року, одночасно з домінуванням у болгарській політиці його партії ГЄРБ ("Громадяни за європейський розвиток Болгарії"). Ймовірність реалізації подібного сценарію досить висока.

За підсумками квітневих виборів ГЄРБ посіла перше місце з результатом 26,2%, проте не знайшла союзників для формування більшості і, відповідно, уряду (опоненти ГЄРБ через розбіжності також не зуміли зібрати коаліцію). Згідно з останніми соціологічними опитуваннями, ГЄРБ під час липневого голосування набере на 3-4% менше в порівнянні з квітневими виборами. Крім того, Бойко Борисов за роки свого правління сформував імідж вкрай "токсичного" політика, за яким тягнеться шлейф звинувачень у корупції, наступі на свободу слова і автократичних методах управління, розгубивши довіру Брюсселя і Вашингтона. Ці два фактори можуть продовжити тенденцію ерозії влади Борисова, що почалася після квітневих виборів, і в кінцевому підсумку призвести до втрати ним важелів впливу на державний механізм.

В цьому випадку не можна не провести аналогії з очільником Чорногорії Міло Джукановичем (програв парламентські вибори влітку 2020 року, втративши монопольні позиції в чорногорській політиці) і молдавським олігархом Володимиром Плахотнюком (повалений і змушений був покинути територію Молдови в 2019), які також девальвували свій репутаційний капітал в очах Заходу.

Водночас певна частина західних еліт може побоюватися того, що Болгарія "після Борисова" стане більш лояльною до РФ, тим більше президент Румен Радев, який восени 2021 має непогані шанси переобратися на другий термін, вважається поміркованим симпатиком Росії. Саме Борисов своїми рішеннями раніше зірвав важливі для Москви енергетичні проекти "Південний потік" і АЕС "Белене".

Події в Ізраїлі

На тлі нового раунду загострення ізраїльсько-палестинського конфлікту, що завершився перемир'ям без досягнення стійкого політичного врегулювання (отже, відновлення в середньостроковій перспективі бойових дій є справою часу, а не принципу), на другий план відійшло питання формування парламентської більшості і уряду за підсумками четвертих поспіль дострокових виборів Кнесету, що відбулися 23 березня. Чинний прем'єр Біньямін Нетаньяху не зміг у встановлений термін, до 5 травня, сформувати парламентську більшість, поступившись цим правом своїм політичним опонентам.

При цьому в умовах збройного конфлікту з рухом ХАМАС Нетаньяху здатний перехопити порядок денний опозиції і консолідувати навколо своєї фігури значну частину політичних еліт Ізраїлю, продовживши тим самим прем'єрську каденцію. Але не виключений і сценарій проведення п'ятих поспіль (!) дострокових парламентських виборів, за підсумками яких Нетаньяху ймовірно втратить посаду прем'єра, а правоохоронці інтенсифікують кримінальні справи проти нього за підозрою в корупції, що розслідуються вже не перший рік.

Також не можна не згадати про те, що повноваження президента Ізраїлю Реувена Рівліна закінчуються в липні нинішнього року. Спіраль політичних інтриг в Ізраїлі закручується все тугіше, і хто виявиться переможцем, а хто переможеним — спрогнозувати практично неможливо. Президент Ізраїлю, нагадаємо, обирається депутатським корпусом в стінах Кнесету, голосування має відбутися вже в перших числах червня.

Зустріч Байдена та Путіна

Днями стало відомо, що Білий дім і Кремль погодили дату і місце зустрічі очільників держав. Вона відбудеться 16 червня у швейцарській Женеві.

Ажіотаж навколо майбутнього заходу можна порівняти із зустріччю Трампа та Путіна у 2018 році в Гельсінкі, проте той саміт закінчився фактично безрезультатно.

Порядок денний найближчого саміту нині опрацьовується дипломатичними відомствами держав, проте очікування від нього є вкрай завищеними і значних зрушень за його підсумками, найімовірніше, не відбудеться.

З приводу багатьох глобальних питань у сторін діаметрально протилежна позиція і відсутній простір для зовнішньополітичного маневру, тому ні про яку "Велику угоду" говорити не доводиться. Серед усього переліку питань консенсус є лише в частині кліматичної проблематики, а також у забезпеченні стратегічної стабільності, свідченням чого стало продовження Вашингтоном і Москвою договору про стратегічні наступальні озброєння (СНО-3) в перші тижні каденції Байдена.

Проте зустріч Байдена і Путіна створить сприятливе середовище для різного роду конспірологів, які будуть вишукувати "приховані сигнали" в заявах глав держав і трактувати їх в потрібному світлі.