15:17 05.07.2021

Автор АНТОН РОВЕНСЬКИЙ

США йдуть з Афганістану: до чого готуватися Центральній Азії?

5 хв читати
США йдуть з Афганістану: до чого готуватися Центральній Азії?

Антон Ровенський, магістр міжнародних відносин, політолог– міжнародник

 

Рішення офіційного Вашингтона про припинення військової присутності в Афганістані до вересня 2021 року призвело до початку фундаментальних змін в цій країні. Поступово окреслюються контури "постамериканського" Афганістану, де одну з ключових ролей буде відігравати рух "Талібан", під контроль якого поступово переходять все більше провінцій республіки. "Талібан" наблизився до кордону з Таджикистаном, а тому в міжнародному порядку денному постало питання забезпечення безпеки країн Центральної Азії. Чи існує загроза центральноазійським республікам через корінні зміни в Афганістані — розберемо в матеріалі нижче.

Таджикистан

Найбільш проблемні регіони Таджикистану з точки зору забезпечення безпеки — Хатлонська область і Горно-Бадахшанська автономна область, які межують з Афганістаном. Протяжні ділянки кордону Таджикистану з Афганістаном, які фактично неможливо зміцнити через географію місцевості являють собою відмінну мішень для ісламістів-радикалів, сконцентрованих на формально керованій Кабулом території. Так звані Баткенські події 1999 року, коли комбатанти "Ісламського руху Узбекистану" намагалися прорватися через Таджикистан в Киргизію і Узбекистан, свідчать, що навіть кілька сотень озброєних осіб здатні на кілька місяців серйозно дестабілізувати регіон.

Тут варто відзначити, що всередині "Талібану" існує кілька фракцій — частина виступає за створення ісламського емірату тільки в межах міжнародно визнаних кордонів Афганістану, інші групи впливу постулюють необхідність зовнішньої експансії. Водночас не виключена ймовірність об'єднання "експансіоністів" "Талібану" з угрупованням "Ісламська держава", що на порядок підвищить ризики для республік Центральної Азії.

Зовнішня загроза для Таджикистану пов'язана з високим рівнем економічних і соціальних негараздів всередині республіки. Якщо станом на сьогодні протестні суспільні настрої в Таджикистані загнані "вглиб" автократичним режимом Емомалі Рахмона, то вторгнення ісламістів на територію республіки може стати "чорним лебедем", який спровокує колосальні соціальні потрясіння. Також не варто забувати про "сплячі" осередки ісламістів на території центральноазійських країн. В таких умовах навіть зовнішньої підтримки, на яку багато в чому спирається ослаблена державність Таджикистану, буде недостатньо.

 Узбекистан

З приходом до влади президента Шавката Мірзійоєва в 2016 році після смерті Іслама Карімова розпочав ряд реформ в Узбекистані, спрямованих на лібералізацію суспільно-політичного життя та прискорення економічного зростання. Примітно, що модернізацію республіки відзначили на Заході — журнал The Economist визнав за підсумками 2019 року Узбекистан "країною року".

При цьому ще в епоху Карімова була досить ефективно заблокована діяльність "Ісламського руху Узбекистану" в республіці, а протяжність кордону Узбекистану з Афганістаном становить всього 137 км, і він є одним з найбільш укріплених в світі. Тобто, на перший погляд, ситуація для Узбекистану досить добра з точки зору забезпечення безпеки.

Однак протестний потенціал в суспільстві Узбекистану не можна назвати низьким, найбільш проблемний регіон — Ферганська долина. Це один з найбільш густонаселених регіонів Євразійського континенту, де існує високий рівень ісламізації населення і велика кількість безробітної молоді. Заворушення в 2005 році в Андижані, невеликому місті Ферганської долини, навряд можуть бути повторені в осяжній перспективі, однак даний регіон, як і раніше, зберігає вибухонебезпечний потенціал.

Крім цього варто врахувати, що в лавах ісламських фундаменталістів на Близькому Сході (Сирія, Ірак) воювало кілька тисяч громадян Узбекистану, значна частина яких була саме вихідцями з Ферганської долини. Їх бойовий досвід і налагоджені контакти з терористичним інтернаціоналом — додатковий ризик для Узбекистану.

Киргизстан

Низка державних переворотів, що трапляються у Киргизстані із завидною регулярністю (2005, 2010 2020), призвели до критичного ослаблення державних інститутів і деградації контуру безпеки республіки. Успіхи нового президента Киргизії Садира Жапарова в частині відновлення дієздатності державного механізму поки що досить скромні.

Будучи найбільш ліберальною державою Центральної Азії, в Киргизстані за останні 15 років створено широку мережу неурядових організацій, заборонених в сусідніх державах під приводом поширення через них ісламістської ідеології. При цьому вказана ідеологія розширює кількість своїх прихильників, які стикаються з непрацюючими соціальними ліфтами, безробіттям і бідністю в Киргизстані. Разом з тим в Киргизстані зберігається напруженість по лінії "північ-південь" (північ більш економічно розвинена і етнічно однорідна), а киргизька частина Ферганської долини не менш проблемна, ніж узбекистанська.

З початку 2000-х років Киргизстан неодноразово ставав місцем суперництва РФ і США, трохи пізніше до цього суперництва доєдналася КНР. Переплетення інтересів великих зовнішніх гравців на тлі ослабленої державності і великого пласта соціальних проблем в республіці — елітаріям Киргизії явно є над чим замислитися з урахуванням додаткових загроз дестабілізації центральноазійського регіону в цілому.

Туркменістан

Закритість республіки — як інформаційна, так і "фізична", пов'язана з повним припиненням міжнародного авіасполучення з лютого 2020 року, яке не відновлено донині — не дозволяє скласти об'єктивну картину того, що відбувається в Туркменістані. Втім, навряд чи буде перебільшенням теза про високий рівень соціального невдоволення в цій країні. Нехай воно і не конвертується в будь-які протестні форми, проте зовнішній фактор може виступити "спусковим гачком" для Туркменістану.

У 2015-2016 роках регулярно приходили повідомлення про збройні сутички на кордоні Туркменістану та Афганістану, в результаті яких гинули туркменістанські прикордонники. Ступінь готовності збройних сил Туркменістану до сутичок з афганістанськими ісламістами — величина невідома, що також є фактором невизначеності для країн-сусідів даної республіки.

Водночас в забезпеченні стабільності Туркменістану зацікавлені Китай і Індія, які реалізують великі енергетичні проекти в пострадянській республіці. Хоча чи нададуть вони практичну допомогу Туркменістану у випадку загострення ситуації в регіоні — питання залишається відкритим.

Замість висновків

Афганістан і країни Центральної Азії є важливими транспортними коридорами, які з'єднують Азійсько-Тихоокеанський регіон з Близьким Сходом і Європою, що зумовлює залученість в регіональну проблематику десятка великих геополітичних гравців. Відносно безпечно в даній ситуації відчуває себе Казахстан, будучи найбільш розвиненою центральноазійською державою, що підтримує добрі стосунки практично з усіма глобальними та регіональними центрами впливу. Чи виявиться "Нова Велика гра" в Центральній Азії одним з ключових геополітичних сюжетів — стане зрозуміло вже до кінця 2021 року.

РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины

РЕКЛАМА