Антон Ровенський, магістр міжнародних відносин, політолог-міжнародник

 

Своїми вчинками та рішеннями вони визначали долю складного і неоднозначного 2020 року. Хто зі світових політиків заслуговує на титул "переможець року", а хто - "невдаха року"?

 

Переможці року

 

Реджеп Тайїп Ердоган (Туреччина)

Президент Туреччини в 2020 успішно зіграв відразу на кількох зовнішньополітичних "шахових дошках" - в Лівії, Сирії, Східному Середземномор'ї та на Кавказі. Туреччина за часів Ердогана стала одним з найбільш активних геополітичних гравців, при цьому амбіції турецького лідера не обмежуються вищезгаданими регіонами, а простягаються набагато ширше.

 

Нарендра Моді (Індія)

Прем'єр-міністр Індії в році, що минає, показав майстер-клас направду багатовекторної політики. Під керівництвом Моді Індії вдалося підписати угоду про обмін військовою інформацією зі США, налагодити поставки російських С-400, звести внічию прикордонний конфлікт з Китаєм, а також тримати в постійній напрузі свого традиційного опонента в особі Пакистану.

 

Сі Цзіньпін (Китай)

КНР успішно подолала пандемію коронавірусу та продемонструє економічне зростання за підсумками 2020 року, що зміцнить позиції Піднебесної на світовій арені. Цього року Китай почав формувати найбільший економічний кластер в світі за участю Японії і Південної Кореї ("Всебічне регіональне економічне партнерство").

 

Камала Харріс (США)

Обрана віце-президент CША Камала Харріс входить до переліку найбільш перспективних американських політиків та стане одним з ключових гравців у майбутній адміністрації у Вашингтоні. Навряд чи ще рік тому хто-небудь зміг би припустити такий розвиток подій.

 

Віктор Орбан (Угорщина)

Прем'єр Угорщини став найбільш вагомим опонентом Джорджа Сороса на світовій арені, притому демонструє очевидні успіхи на цьому шляху. Орбан в 2020 році зробив серйозну заявку на те, щоб стати лідером на правоконсервативному політичному фланзі Європи.

 

Садир Жапаров (Киргизстан)

Переворот у Киргизстані став соціальним ліфтом для чималої кількості місцевих політиків, які раніше відігравали вторинні ролі. Садир Жапаров, який перемістився з колонії у крісло в.о. президента, а потім і прем'єр-міністра - наочний тому приклад. Жапаров відразу ж почав формувати систему управління в Киргизстані "під себе" та вважається фаворитом наступних президентських виборів в республіці.

 

Інґріда Шимоніте (Литва)

Інґріда Шимоніте очолила список партії "Союз Вітчизни - Литовські християнські демократи" на виборах в Сейм Литовської Республіки. Партія, не будучи фаворитом виборчих перегонів, зуміла здобути перемогу, відтак змогла сформувати парламентську коаліцію та уряд. Таким чином, Шимоніте підкорила нову кар'єрну сходинку, зайнявши крісло прем'єр-міністра республіки, і здобула плацдарм для участі в президентських виборах-2024.

 

Майя Санду (Молдова)

Незважаючи на те, що, згідно із законодавством Молдови, президент республіки виконує переважно представницькі функції, перемога Санду на президентських виборах стане серйозною підмогою для прозахідних сил в ході очікуваної виборчої кампанії в парламент. Чи зуміють вони скористатися цим шансом - покаже час.

 

Ільхам Алієв (Азербайджан)

Успішна військова кампанія в Нагірному Карабасі стала великою перемогою президента Азербайджану на внутрішній арені. Можливо, ця перемога виявиться пірровою, але принаймні поки Алієв - тріумфатор.

 

Луїс Арсе (Болівія)

За рік після повалення Ево Моралеса Луїс Арсе впевнено взяв владу в свої руки, успішно провів президентські та парламентські вибори. Прихід до влади Луїса Арсе ознаменував завершення громадянського протистояння в Болівії.

 

Невдахи року

 

Нікол Пашинян (Вірменія)

Поразка Вірменії та невизнаної Нагірно-Карабахської Республіки у військовому конфлікті з Азербайджаном стала для офіційного Єревану початком серйозної внутрішньополітичної кризи. Як наслідок, відсторонення Нікола Пашиняна від влади є радше питанням часу, аніж принципу. Не виключено, що в подальшому Пашинян змушений буде емігрувати, рятуючись від кримінального переслідування після втрати влади.

 

Ігор Додон (Молдова)

За чотири роки перебування при владі Ігор Додон розтратив значну частину свого політичного капіталу, а невиконані обіцянки, з якими він йшов на президентські вибори в 2016 році, стали передумовою його поразки в ході виборчої кампанії 2020.

 

Олександр Лукашенко (Білорусь)

Незважаючи на те, що вуличні протести в Білорусі не досягли своїх цілей, Олександр Лукашенко підірвав свою легітимність, а також погіршив зовнішньополітичні позиції Білорусі, що ускладнюється скороченням ресурсної бази республіки. При цьому білоруська влада так і не запропонувала жодної концепції розв’язання об'єктивних суспільно-політичних протиріч.

 

Еммануель Макрон (Франція)

Президент Франції в році, що минає, не досяг жодної з цілей як на внутрішній, так і на зовнішньополітичній арені. На тлі пандемії та скорочення економіки Франція продовжує сколихатися від протестів і терактів, а зовнішньополітична активність Макрона стала низкою провалів (Лівія, Ліван, Туреччина, Вірменія). У 2020 році у Франції посилився "ісламський чинник", що викликає занепокоєність офіційного Парижу.

 

Урсула фон дер Ляєн (ЄС)

Голова Єврокомісії не зуміла за рік перебування на посаді стати центром розробки стратегій та прийняття рішень всередині Євросоюзу. Існуючий статус-кво навряд чи зміниться в оглядовій перспективі.

 

Ярослав Качинський (Польща)

Масштабні протести в Польщі восени 2020 похитнули авторитет Ярослава Качинського, найбільш впливового політика республіки, лідера правлячої партії "Право і справедливість". Окрім того, за підсумками 2020 року істотно ускладнилися відносини Варшави з Брюсселем, а програш Дональда Трампа, на якого орієнтувалася польська влада, послаблює позиції Польщі на зовнішній арені.

 

Мило Джуканович (Чорногорія)

Парламентські вибори наприкінці серпня, за підсумками яких чорногорська опозиція сформувала парламентську більшість, а пізніше й уряд, заклали основу для ерозії одноосібної влади Мило Джукановича, який за останні 30 років сконцентрував практично всі ресурси та важелі управління Чорногорією. Мине не так багато часу, і в Чорногорії розпочнеться новий політичний цикл, коли політичні гравці будуть моделювати своє майбутнє "після Джукановича".

 

Хашим Тачі (Косово)

Після довгих років розслідування Спеціальний трибунал щодо Косова в Гаазі висунув звинувачення лідеру косоварів Хашиму Тачі, якого підозрюють у військових злочинах в 1998-2000 роках. Тачі змушений був подати у відставку з посади президента Республіки Косово і тепер ризикує надовго, якщо не назавжди, вирушити в місця позбавлення волі.

 

Беньямін Нетаньягу (Ізраїль)

Один з найгірших у світі показників захворюваності на коронавірус, перманентна внутрішньополітична криза, кримінальні справи за підозрою в корупції - 2020 рік Нетаньягу завершує явно на мінорній ноті.

 

Халіфа Хафтар (Лівія)

Очолювана Халіфою Хафтаром Лівійська національна армія зазнала в 2020 році низки болючих поразок. Тому Хафтару довелося розпрощатися з планами стати фігурою, яка об'єднає Лівію після багаторічного громадянського конфлікту.