20:35 31.05.2021

Українська влада має якнайшвидше взятися за судову та правоохоронну реформи – нардеп Кіра Рудик

28 хв читати
Українська влада має якнайшвидше взятися за судову та правоохоронну реформи – нардеп Кіра Рудик

Ексклюзивне інтерв’ю голови партії «Голос», народного депутата Кіри Рудик агентству «Інтерфакс-Україна»

Текст: Олександр Трохимчук

 

— На вашу думку, наскільки адекватними є дії української влади щодо ситуації в Білорусі, включно з постановою Кабміну про заборону транзиту через Україну повітряних суден, які зареєстровані в Білорусі, до 29 травня?

— Перш за все, ці дії були гарним першим кроком, але абсолютно точно недостатнім.

На переконання партії «Голос», українська влада повинна діяти за чотирма напрямами. По-перше, вимагати негайного звільнення журналіста Романа Протасевича та його дівчини Софії Сапеги. Стосовно цього має бути виступ президента або заява Кабміну. І ми зробимо таку заяву від Верховної Ради. Наступного тижня ми плануємо вийти із заявою українського парламенту, перш за все, до світової спільноти. Думаю, ми ухвалимо спільний із «Європейською солідарністю», «Слугою народу» та «За майбутнє» проєкт постанови №5560 (щодо звернення ВР до ООН, Єврокомісії, парламентських організацій, урядів і парламентів країн світу про визнання режиму Лукашенка у Білорусі загрозою міжнародній безпеці – ІФ), бо хочемо, щоб це була широка історія, де Верховна Рада в єдиній заяві дасть оцінку ситуації в Білорусі. На жаль, це відбудеться тільки у вівторок (1 червня – ІФ), і тому трошки часу буде втрачено, але влада має реагувати в таких випадках жорстко, швидко та давати адекватну відсіч таким подіями.

По-друге, це, звичайно ж, забезпечення безпеки наших громадян. Деякі кроки робляться, але не всі. Перший – обмеження перельотів над Білоруссю, було обмеження транзиту, а і зараз із 29 травня зупинення взагалі сполучення з Білоруссю і перельотів над нею і зупинення діяльності білоруських авіакомпанії на території України. Це – правильне рішення, це те, що робить Європа, і ми повинні робити те саме. Я би сказала, що реакція Європейського Союзу вперше є адекватною, правильною та різкою, і ми можемо на неї орієнтуватися: це вже не висловлення занепокоєння, а конкретні дії. Тобто Євросоюз зупинив авіасполучення, вони планують персональні санкції проти пана Лукашенка та його оточення і тих, хто мав будь-який стосунок до цієї спецоперації, а також секторальні економічні санкції. Це те, що повинні робити й ми. Тобто третім пунктом дій влади має стати те, що ми даватимемо відсіч режиму, показуючи, що це абсолютно неприпустимо.

Четвертим пунктом є необхідність підтримати демократичну спільноту Білорусі. Коли ми були на Майдані, надзвичайно важливим було не тільки занепокоєння, яке висловлювали наші сусіди, а й заяви підтримки. Оце те, що ми повинні робити. Минулого разу, коли були протести в Білорусі, Україна дуже м'яко, навіть безхребетно, відреагувала. Цього разу нам потрібно бути різкішими, жорсткішими, тому що ситуація є критичною. Це вже абсолютно чітка перевірка тирана на те, чи «прокатить», а має не «прокатити».

 

— Зараз триває дискусія стосовно того, що Україна отримує від Білорусі певні товари та послуги, перш за все – паливно-мастильні матеріали, бітум, а тому жорсткі кроки можуть призвести до дефіциту палива в Україні. Як ви ставитеся до цього?

— Аналітики та експерти, які працюють із партією «Голос», зараз аналізують ситуацію. Зважаючи на ті показники, які я бачила, ми можемо адекватно переформатувати імпорт нафтопродуктів. Єдине, з чим можуть бути складнощі, – це бітум, особливо в умовах «Великого будівництва». Але це вже питання, чи готові ми пожертвувати «Великим будівництвом» або ж переформатувати його роботу заради того, щоб підтримати демократію. Я впевнена, що так. Одне із завдань уряду – розробити програму відмови від білоруських нафтопродуктів, прорахувати ризики і узгодити це з Верховною Радою.

 

— Як ви ставитеся до ідеї ухвалити законопроєкт щодо спрощення процедури надання білорусам українського громадянства?

— Це потрібно було робити ще рік тому. В деяких галузях, наприклад, в IT, це вже зроблено і достатньо добре працює. Виявилося, не так багато білорусів хотіли отримати спрощене українське громадянство, але якийсь відсоток був. Зараз потрібно розширяти ці можливості для всіх, хто захоче отримати підтримку від України. Це адекватна відповідь, яку ми можемо зробити.

 

— Наскільки Білорусь за нинішніх умов становить загрозу для України, зокрема в частині їхніх зв’язків із Росією?

— Така загроза є. Ще на початку протестів у Білорусі, наша партія говорила, що режим Лукашенка є абсолютно небезпечним для України, і враховуючи те, що ми маємо спільний кордон із Білоруссю, ми повинні готуватися, що загострення може бути з того боку також.

Насправді розуміння цього факту не змінює тієї стратегії, яка має бути всередині України стосовно будь-якого агресора та будь-якої загрози, – це посилення нашої армії та залучення міжнародних партнерів. Незважаючи на те, які країни ми вважаємо для себе загрозливими, треба вдаватися до однакових дій: працювати зі Сполученими Штатами та Британією стосовно посилання наших стосунків, розраховуючи на допомогу від них, а також посилювати нашу армію всередині.

На внутрішньодержавному рівні є перелік речей, які потрібно робити і які робляться дуже повільно або не робляться взагалі: починаючи з державного оборонного замовлення, яке чотири місяці лежало і не вносилося до Верховної Ради, та закінчуючи законопроєктом про територіальну оборону. У нас є такий законопроєкт, і зараз разом із експертами доопрацьовуємо його.

Стосовно ж того, що варто робити для посилення обороноздатності, то по-перше, на кордоні, все-таки, треба дозволити стріляти у відповідь, по-друге, посилити контррозвідку, а також виконувати свою домашню роботу, адже питання забезпечення армії, зарплат військових, воно у влади зараз стоїть на третьому місці, а має бути на першому. Так, серед питань, які Рада має розглядати першочергово, повинні бути законопроєкти щодо обороноздатності та боротьби з коронавірусом. У нас є можливість за три місяці, тобто до осені, насправді зробити ривок.

 

— Що за цей період Україна має зробити для боротьби з коронавірусом?

— По-перше, треба розробити реалістичний план вакцинації з чітким розумінням того, яка область, коли і що отримає, які вакцини й коли зайдуть до України, скільки людей і за яким принципом буде вакциновано, скільки людей отримають другу дозу вакцини, і яким чином будуть розподілятися залишки. І тоді буде зрозуміло, з чим ми прийдемо восени. Поки що такого плану немає.

Ми чекаємо розробки такого плану від нового міністра охорони здоров'я (Віктора Ляшка – ІФ) якнайшвидше. Це те, що партія «Голос» систематично вимагала від попереднього міністра охорони здоров'я (Максима Степанова – ІФ), і через відсутність чого підтримала його звільнення, а також збирала підписи за його зняття з посади. Тобто найважливіше – це забезпечити проведення вакцинації, щоб восени ми були більш підготовленими до наступної хвилі Ковіду.

По-друге, треба подбати про підготовку лікарень. Певно, одна з найбільших проблем попереднього міністра охорони здоров'я полягала в тому, що він постійно надавав неправдиву інформацію про забезпечення лікарень киснем. Тому протягом трьох місяців треба зробити аудит, де його вистачає, а де – ні.

У «Голосу» є законопроєкт про кисневі станції, який ми вже внесли і зараз працюємо над тим, щоби він був ухвалений. Він стосується додаткового виділення 800 млн грн на те, щоби закупити кисневі станції. Тоді в нас буде більше шансів пройти наступну хвилю епідемії з найменшими втратами.

По-третє – і це вже бонус-завдання для пана Ляшка – варто продумати стратегію повернення лікарів, які виїхали працювати за кордон і професіоналізм яких нам знадобиться.

 

— Узагалі, ви оптимістично налаштовані до пана Ляшка?

— Скажімо так, ми готові дати йому шанс, деякий кредит довіри, а далі подивимося (18 із 20-ти членів фракції «Голос» утримались при голосуванні за призначення Ляшка міністром охорони здоров’я, решта - ще двоє членів - були відсутні у залі засідань ВР – ІФ). Водночас зі свого боку ми робитимемо все можливе, щоб до осені мінімізувати витрати. Ми готові підтримати ініціативи, що допоможуть підготувати країну до боротьби із третьою хвилею коронавірусу.

 

— Водночас «Слуги народу» дали Ляшку сто днів, за які він має показати перші результати роботі на посаді. У гіршому випадку фракція порушуватиме питання щодо його відставки. Ваш кредит довіри теж визначений часовими рамками ста днів?

— Нам потрібен не звіт за сто днів, а розробка чіткого плану – це різні речі. Це мало би бути й передумовою його призначення на посаду. На жаль, ми не побачили плану від пана Ляшка, а тому щиро сподіваємося, що зараз він напрацьовується. Тому час, який у нього є, щоб показати результат, чітко обумовлений сезонністю: кількість людей, які хворіють на коронавірус, знижується влітку, а тому є час, аби підготуватися до осені. Це вдасться лише за наявності стратегії та плану.

І навряд чи можна буде щось зробити, якщо рухатися хаотично. Ми вже бачили міністрів охорони здоров'я, які приходили без плану, але з надіями. Це призвело до втрати великої кількості життів українців.

 

— Профільний комітет підтримав уже згаданий вами законопроєкт про кисневі станції. Чи є вже розуміння серед парламентарів, коли Рада візьметься за його розгляд?

— Цей законопроєкт має розглянути бюджетний комітет як основний, оскільки на його реалізацію треба виділяти кошти з держбюджету. І наше завдання – зробити так, щоб наступного пленарного тижня його вже винесли в зал, тому що з моменту, коли законопроєкт проголосують, і до моменту, коли почнуть оснащувати лікарні додатковими кисневими станціями, мине певний час, якого немає. Тому треба якнайшвидше ввести цей законопроєкт у дію, щоб до осені кисневі станції були закуплені для лікарень, а проблема із киснем припинила бути критичною.

 

— Вочевидь, голоси за ухвалення цього законопроєкту будуть, адже під ним підписалися представники майже всіх фракцій і груп парламенту.

— Як бачимо, усе, що стосується питання виділення грошей на боротьбу з коронавірусом, законодавчих актів про масове тестування, про вакцинацію, знаходить підтримку – Верховна Рада дає майже конституційну більшість голосів. Адже не можна бути в опозиції до українців, не підтримуючи народ під час пандемії. Тому ми впевнені, що буде підтримка, ми спілкувалися про це з колегами з монобільшості, «Європейської солідарності», з «Батьківщини».

 

— І на етапі обговорення відставки Степанова, і власне, після його звільнення з посади очільника МОЗу ваша політсила заявляла про необхідність ретельного розслідування діяльності екс-міністра. Чи подавав «Голос» відповідні заяви до правоохоронних органів? Або яким чином це розслідування та перевірка діяльності міністерства мають відбуватися?

— Ми вимагаємо аудиту Міністерства охорони здоров’я щодо закупок, які були зроблені, та аудиту витрачених коштів. Перш за все, новий очільник МОЗу підтримав цю ідею і заявив про те, що аудит буде зроблено самим відомством. Ми очікуємо, що такі кроки відбудуться. Якщо ж ні, то створимо тимчасову слідчу комісію (ТСК), на основі результатів роботи якої будуть подаватися заяви до правоохоронних органів.

Але ми сподіваємося, що пан Ляшко сам зацікавлений у тому, щоб, скажімо, розділити відповідальність за те, що відбувалося до нього, і за те, що є зараз, та провести зовнішній аудит. Це було би логічно. Ще тиждень ми зачекаємо на повідомлення про початок такого аудиту.

 

— Ще один урядовець, стосовно якого думка парламентарів є неоднозначною, – це міністр освіти Сергій Шкарлет. На початку березня за ініціативою «Голосу» група народних депутатів скерувала до Конституційного суду подання про скасування його призначення. Перша колегія суддів КС відмовилася відкривати провадження у цій справі, а далі це питання розглядатиме вже Велика палата суду. Чи є у вас інформація, на якому етапі нині розгляд цього питання?

— Конституційний суд наразі є фактично нефункціональним, тому поки що ми не маємо інформації, який там прогрес. Але ми абсолютно точно доведемо цю справу до кінця та триматимемо руку на пульсі для того, щоб результат був.

Насправді «справа Шкарлета» показова й важлива з кількох причин. Перш за все, це питання «кнопкодавства» у Верховній Раді.

Це був переломний момент, коли завдяки партії «Голос» відбулися зміни в контролі над голосуванням депутатів: додалися камери у залі засідань, зменшилася кількість слотів - їх рівно стільки, скільки є народних депутатів, - тобто тепер не можна тихенько підійти, вставити свою картку і проголосувати. Сподіваюсь, почне працювати і нова система «Рада». Це має практично унеможливити неперсональне голосування в парламенті. І я сподіваюся, що ІХ скликання Верховної Ради стане останнім, в якому «кнопкодавство» було технічно та юридично можливим.

Що ж до призначення Шкарлета, ми абсолютно впевнені в тому, що «кнопкодавство» було. І не лише на основі тих матеріалів, які передали слідству, а й на підставі того, як далі відбувався збір додаткових матеріалів: як зникли записи УДО саме за цей період.

Відповідальність за неперсональне голосування – це справа, яку треба довести до кінця. Ми прекрасно розуміємо, що «кнопкодавством» займалися люди, в яких є великий досвід цього. Тому хотілося б, щоб вони отримали за заслугами і більше ніколи не могли впливати на рішення Ради таким чином.

 

— Між тим, Держбюро розслідувань (ДБР) уже скерувало до суду справу за обвинуваченням нардепа з групи «Довіра» Владіслава Поляка у «кнопкодавстві» під час розгляду законопроєкту про ринок землі. За вашими спостереженнями, чи вдається унеможливити неперсональне голосування завдяки запровадженню сенсорної кнопки?

— Так, абсолютно так. Також завдяки збільшенню кількості камер ризики бути поміченим на «кнопкодавстві» стають значно вищими. До того ж, знаючи, які голосування є критичними, депутати й самі контролюють процес і знімають на відео своїх колег на випадок, якщо раптом їм захочеться проголосувати за когось іншого.

 

— Рада провалила голосування за проєкт постанови про створення ТСК у справі «вагнерівців», ініційований членом вашої фракції Романом Костенком. Натомість парламент ухвалив постанову від «слуг народу», що стосується створення комісії з розслідування дій чиновників і політиків проти суверенітету України. Чи пропонуватиме «Голос» своїх кандидатів у члени цієї, так би мовити, широкої ТСК?

— Уже вісім місяців українське суспільство намагається отримати відповідь на запитання, чи була зрада в Офісі президента та що ж відбулося в справі «вагнерівців». Тобто протягом цього часу не відбувається жодного розслідування.

Роман Костенко подав проєкт постанови про створення ТСК, яка мала розібратися в цьому питанні, і нас у цьому підтримали в принципі всі опозиційні фракції. В якийсь момент монобільшість вирішила, що не потрібно розслідувати конкретно цю справу – і створили свою ТСК, в якій багато всього іншого: і справа «вагнерівців», і питання Іловайську, і «плівки Медведчука», тобто у цій комісії планують розслідувати все погане проти іншого поганого. Ми вважаємо це спробою розмити фокус, затягнути справу. Взагалі не було жодної причини, чому б вони могли не підтримати створення основної слідчої комісії. Ми бачимо, що в них немає наміру розібратися в справі «вагнерівців».

Зрештою, Рада проголосувала за створення «широкої» ТСК від «Слуги народу». Зараз ми розглядаємо можливість для Романа Костенка вступити до цієї комісії, щоб тримати фокус на справі «вагнерівців». Залежно від складу ТСК стане зрозумілим, чи взагалі це вдасться.

 

— Склад цієї комісії є, скажімо так, цікавим. Зокрема заступником її голови Рада обрала Рената Кузьміна з «Опозиційної платформи – За життя», проти чого висловлювалася частина депутатів.

— Саме тому ми чекаємо на інформацію щодо фінального складу ТСК, і лише після того будемо вирішувати.

 

— Тобто його ще можуть скоригувати, і суттєво?

— Так, там же ще немає нашої кандидатури та пропозицій від інших фракції (на момент голосування в Раді за відповідний проєкт постанови №5243 не було пропозицій щодо кількісного та персонального складу ТСК від «Європейської солідарності», «Батьківщини» та «Голосу» – ІФ).

 

— Широкого обговорення в суспільстві та в експертному середовищі, зокрема, останніх тижнів зо два набув анонсований президентом законопроєкт про деолігархізацію. За словами спікера Дмитра Разумкова, фінальний текст документу поки до Ради ще не надходив. Представники вашої фракції, зокрема Сергій Рахманін, уже висловилися щодо цієї ініціативи доволі критично. На вашу думку, якими можуть бути наслідки, якщо парламент таких ухвалить цей законопроєкт?

—Заяву президента про деолігархізацію і напрацювання певного закону – ще одна зі спроб вирішити складну проблему дуже простим способом. Це те ж саме, що й припинити стріляти, щоб закінчити війну.

Як борються з олігархами в усьому світі? Для цього потрібні зміни до податкового законодавства, законів про медіа, щодо діяльності Антимонопольного комітету, потрібні, знову ж, судова і правоохоронна реформи. Коли все це запрацює, то можна буде сказати, що Україна поборола олігархів.

Що замість цього намагається зробити президент? Він створює законопроєкт, фінального тексту кого ми справді досі не бачили, в якому йдеться просто про переділ територій. Важливо розуміти, що забрати і переділити – це не деолігархізація, як і забрати у «ворогів» і віддати «друзям». Деолігархізація – це рівні правила для всіх і певні обмеження для тих, хто володіє медіа, щодо впливу на політиків.

 

— З-поміж іншого президент пропонуватиме в своєму законопроєкті заборонити "олігархам" бути народними депутатами. Але ж, вочевидь, спершу треба би внести зміни до ст.76 Конституції України.

— Так, із юридичною боку, пропонована норма – це нонсенс. Знову ж, легко казати, що мовляв, зробимо закон – і вирішимо всі питання. Але так не популярно пояснювати, що для втілення п’яти реформ знадобиться п’ять-сім років, і лише після цього буде результат. Тому будь-які заяви про цей законопроєкт розраховані на публічну реакцію, а не на досягнення результату.

 

— Зрештою, достатньо перечитати Основний закон України, щоб зрозуміти: цей законопроєкт має ризик легко «розсипатися» в Конституційному суді, бо містить ряд норм, якими, власне, пропонується обмежити права і свободи громадянина.

— Ми сподіваємося, що цей законопроєкт «розсиплеться» ще на етапі його написання, тому що деякі норми справді є суперечливими і не пройдуть спершу парламент, а потім – і Конституційний суд. Тобто буде так, що якась спроба була, але вона не спрацювала.

 

— І, все ж таки, на вашу думку, чи має президентський законопроєкт про деоліграхізацію перспективи на ухвалення?

— Не думаю, що у них (у фракції «Слуга народу» – ІФ) будуть голоси за це.

 

— «Голос» не готовий його підтримати, правильно розумію?

— «Голос», звісно ж, буде вивчати фінальну версію законопроєкту. Але навіть те, що ми вже знаємо, вважаємо беззмістовним, що не матиме результату.

Два роки поспіль ми наполягаємо на проведенні судової реформи. Чому би не зайнятися цією реформою, яка може допомогти в всіх напрямах розвитку України, починаючи з економіки та закінчуючи рівними правилами для всіх, на які прийдуть міжнародні інвестори, та завдяки чому й стане можливою боротьба з олігархами?

 

— Тим часом уже півтора місяці в Раді "зависає" інший президентський законопроєкт – про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва (№5369).

— А цей законопроєкт є ще одним способом вирішити складне питання завдяки простому рішенню. Президент каже «Вийди звідси, розбійник!» тепер уже конкретному суду. Але не можна просто ламати те, що тобі не подобається. Я розумію спокусу, але це не призведе до жодних результатів.

Більше того, такі кроки розвалюються на юридичному рівні і в Конституційному суді, і навіть якби вони пройшли КС, то незрозуміло, що далі: що робити з тими суддями, які працювали ОАСКу. Тобто вони ж не припинять бути суддями після ліквідації ОАСКу, а щонайменше – знайдуть собі роботу в інших судах.

 

— Тобто, по суті, ліквідація ОАСКу означає лише зміну його назви?

— Так, тому що у разі ліквідації ОАСКу його справи перейдуть до тепер уже Київського міського окружного адміністративного суду, до якого переходять ті самі судді. Тобто ця реформа є абсолютно не продуманим кроком, коли глибинний корінь проблеми залишається зовсім невирішеним.

 

— Однією з тем, які не втрачають актуальності, є «битва» за Київ, тобто за владу у ньому. У жовтні 2019 року депутати підтримали за основу законопроєкт про столицю. Але далі справа з місця не зрушила, і тепер уже навіть представники «Слуги народу» зазначають, що цей документ може не знайти підтримки в парламенті. То якою є ситуація на сьогодні?

— Законопроєкт про столицю є суто політичним. Тобто залежно від того, якими є стосунки мера Києва з Офісом президента, цей законопроєкт або витягають із «кишені», або ж кладуть назад. Зараз ми бачимо посилення протистояння Кличка (мер Києва Віталий Кличко - ІФ) та Офісу президента, тож можливо, до законопроєкту про столицю знову повернуться.

На чому взагалі тримається весь конфлікт? Це – боротьба за посаду голови Київської міської адміністрації, якого призначає президент і який є й обраним киянами мером водночас, тобто це пан Кличко. Якщо розділити це призначення, то це ще більше поглибить конфлікт і зробить роботу і Київської міськради, і Київської міської адміністрації заблокованою. І питання в тому, чи вдасться президентові та меру Києва знайти порозуміння, щоб рухатися далі в конструктивному руслі, або ж це буде політичний клінч. Думаю, дуже скоро ми дізнаємося про це.

Мер має свої повноваження, тому що він є обраним киянами, а тому, звісно, він захищатиме свою суб’єктність усіма доступними способами. Я не знаю, хто виграє в цій історії, але скажу точно, хто програє, – це кияни. Зараз робота йде дуже активно: парки будуються, труби кладуться, дороги ремонтуються. Але в той момент, коли між законодавчою та виконавчою владою відбудеться клінч, усе зупиниться. І від політичних баталій програють люди, які чекають, наприклад, на ремонт своїх ліфтів.

 

— А як тоді владнати цю ситуацію?

— Це питання, знову ж, лежить у політичній площині. Протистояння відбуваються, звичайно ж, через боротьбу за владу, внаслідок конкуренції за майбутній політичний вплив. І найкраще, що можна буде зробити в цьому випадку, – це допомагати знайти порозуміння між мером і президентом.

 

— «Голос» готовий стати посередником або арбітром?

— Треба проаналізувати законопроєкт про столицю, унормувати певні положення, і тоді вже приймати його. Тобто зараз частина протистояння пов’язана з переліком певних неунормованих пунктів.

Наприклад, у Київраді досі лежить постанова про вибори до районних рад, які так ніколи й не відбулися. Це необхідно упорядкувати законодавчо, і тоді у мера та Офісу президента буде менше можливостей використовувати інтереси киян у своїх протистояннях.

 

— І, все ж, коли Рада може ухвалити закон про столицю?

— Це буде залежати від політичної ситуації, коли законопроєкт знову витягнуть і внесуть. Нагадаю, до останнього варіанту законопроєкту про столицю буде подано більше тисячі поправок, які повністю змінювали його концепцію. Тому треба проаналізувати ці поправки, а далі вже визначатися, що робити далі.

Точно зрозуміло, що законопроєкт треба системно переробляти. В мене немає точної інформації, на якому рівні його підготовка знаходиться зараз.

 

— Днями ви заявили про те, що партія «Голос» разом із провідними експертами розпочала розробляти економічну стратегію для України. Чи могли би ви уточнити, що саме вона передбачатиме?

— Ми чекали від уряду економічної стратегії для України, і оскільки її досі немає, а вже минув рік, то напрацьовуємо її самотужки. Передусім, стратегія містить тактичні кроки щодо боротьби з Ковідом і виходу зі стагнації.

По-перше, вона передбачає вихід тіньової частини економіки в «білу». Цього можна досягти завдяки зниженню податку на працю. Зараз ми проводимо розрахунки, яка частина тіньової економіки може вийти в «білу». Попередньо, цей показник становить від 10 до 30%.

По-друге, стратегія передбачає продовження фінансової децентралізації, тобто переведення податків на місця для того, щоб місцева влада могла ними оперувати.

Третій пункт стосується того, що паралельно мають відбутися дві великі реформи – судова і правоохоронна. Вони є необхідними умовами того, щоб економічна стратегія в нашій країні запрацювала.

Далі передбачається напрацювання інвестиційних програм, запуск накопичувальної пенсійної реформи.

 

— Щодо накопичувальної пенсійної реформи. Наприкінці квітня Рада відправила на доопрацювання відповідний законопроєкт. Коли, все ж таки, парламент зможе його ухвалити?

— Накопичувальна пенсійна реформа потрібна, тому що за тієї системи, що є зараз, працездатні люди не можуть розраховувати на достатнє пенсійне забезпечення. Проблема в тому, що накопичувальна пенсійна реформа є системно дуже складною і, на нашу думку, вона не може відбуватися самостійно та повинна стати частиною великого пакету реформ.

Потрібно набагато більше часу, ніж просто доопрацювати цей законопроєкт. Важко спрогнозувати, коли саме він буде винесений у зал. Але скоріше за все, не найближчим часом.

 

— До кінця каденції дев’ятої Ради ця реформа може стартувати?

— Оскільки накопичувальна пенсійна реформа є четвертим пунктом у нашому списку пріоритетів, то ми робитимемо все, щоб запустити її ще в цю каденцію. Але це має бути ефективний, а не халтурний законопроєкт.

 

— Тим часом в уряді розраховують на запуск накопичувальної пенсійної системи з 2023 року. Наскільки це реально?

— Поки відповідний законопроєкт відірваний від інших, які є частиною економічного плану, вважаю це нереальним. На сьогодні у нас відсутня загальна стратегія влади щодо того, як працювати країні, тому будь-які речі, що відірвані від загального контексту, є приреченими. Єдине, що зараз варто зробити, – це напрацювати великий пакет, пояснити, в чому його переваги, і покроково впроваджувати ці реформи.

Знову ж, наголошую, що без судової та правоохоронної реформ це все не матиме жодного значення, бо всі ці кроки вимагають дотримання верховенства права, без якого спроби відбудувати економіку будуть провалюватися. Наприклад, у нас не спрацювали інвестиційні няні, і за минулий рік, вперше за 10 років, в Україні спостерігається відтік прямих іноземних інвестицій – це $870 млн. Так сталося не тому, що інвест-няні погані, а тому що в нас немає рівних правил для всіх, через що капітал до нас не йде. Тож уся робота над економічною стратегією та економічним планом має спиратися на вже згадані дві основні реформи.

 

— Яким є ваше бачення судової реформи?

— Просувати судову реформу і вимагати її прийняття є частиною національного плану «Голосу» на 2021 рік. Ми зараз активно працюємо в парламенті над тим, щоб вона відбулася. Звичайно, цьому є протидія. Але наше завдання – щоб до кінця року відбулися як мінімум декілька перших кроків у цьому питанні, а як максимум – були проголосовані всі необхідні законопроєкти.

 

— Декілька перших кроків – це яких саме?

— Це питання Вищої ради правосуддя (ВРП) та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС), далі – це вже реалізація: оцінювання та атестація суддів тощо. Якщо буде зберігатися курс президента на євроатлантичну інтеграцію, то є великий шанс це все ухвалити.

На жаль, ми не почули на останній прес-конференції пана Зеленського нічого про судову реформу, але розуміємо, що зараз буде велике залучення міжнародних партнерів і в питанні протидії російській агресії, і загрози з боку Білорусі, а для усіх них судова і правоохоронна реформи – це перші пункти вимог співпраці.

 

— Як вважаєте, чи є у влади політична воля для проведення реформи у правоохоронній сфері?

— Зараз помічаю, що ані монобільшість, ані влада абсолютно не готові до правоохоронної реформи. І це велика проблема, бо така реформа нам критично необхідна. Якщо вона пройде правильно, то набагато менше значення матиме те, хто є міністром внутрішніх справ. Як бачимо, пан Степанов боровся проти медичної реформи, але ж не поборов її, бо реформа частково відбулася, а геть усе «відкотити» назад не вдасться.

 

— Перейдімо тепер від глобальних питань до більш локальних, пов’язаних із діяльністю вашої фракції. «Не розкол, а проблеми росту» – так ви зазвичай називаєте ситуацію, яка склалася всередині «Голосу». Тим не менш конфлікт навряд чи можна назвати вичерпаним, зважаючи на те, що 15 травня половина фракції разом із кількома сотнями членів партії провели збори, на яких обговорили необхідність змінити статут партії та, власне, ситуацію в політсилі. Відомо, що вас як голови партії та членів політради не було на цих зборах, чому? І чи ознайомлювалися ви вже з напрацюваннями ваших партійців?

— Для початку треба розібратися, що таке партійні збори, тобто з’їзд. Це коли є рішення про проведення зборів з боку керівництва партії, далі регіональні осередки партії збираються і делегують конкретних представників, які мають повноваження приймати рішення стосовно цього регіону, далі вони всі збираються разом і ухвалюють важливі для партії рішення.

Те, про що ви згадали, я би назвала зібранням фан-клубу однієї людини. Чи були там партійці «Голосу»? Так, напевно, якась їхня частина там була. Чи було це офіційним представництвом делегатів регіонів? Абсолютно ні. Чи можуть вони збиратися разом? Так. Що вони можуть вирішувати на таких зібраннях? Що завгодно. Чи матиме це якийсь вплив на партійну роботу? Ні, не матиме. Чи отримали ми інформацію щодо напрацювань цього зібрання? Ні.

 

— Фан-клуб однієї людини. Про кого саме йдеться?

— Про пана Сергія, який їх збирав.

 

— Притулу?

— Так.

 

— Цікаво… То у вас тепер є фан-клуби всередині політсили?

— Та не всередині! На тому зібранні справді було близько 80-ти людей, але представників партії – менше 20-ти.

 

— То коли «Голос» планує провести свій партійний з’їзд? Чи визначилися ви вже з датою?

— Наша партія працює за внутрішніми правилами, які передбачені статутом. Востаннє ми проводили з’їзд у січні, і тоді домовилися, що наступний відбудеться в липні. До речі, на минулому з’їзді я виносила питання довіри керівництву партії – і отримала 90% підтримки.

Разом з тим ми домовилися, що до наступного з’їзду працюватимемо над модернізацією статуту партії. Із січня по квітень ми збирали від усіх партійців пропозиції, далі їх опрацьовує статутна комісія. Таких пропозицій надійшло не так багато – приблизно п’ять пакетів.

 

— Серед цих пропозицій є й від «фан-клубу Сергія Притули»?

— Так, вони є, і ми їх, звичайно, розглядаємо. Але водночас немає жодної пропозиції від самого пана Притули.

 

— Сергій Притула заявив, що готовий очолити партію «Голос». Ви вже коментували цю його заяву, зауваживши, що «партійна робота – це не виступи у клубах»…

— … і стою на своєму!

 

І тим не менш, чи мали ви особисту розмову з ним із цього приводу? Як він пояснює свою недовіру до вас?

— За останній рік у нас було уже багато комунікацій із паном Сергієм. В основному – про зміну його планів щодо партії, його ролі та позиції в ній. Спершу він хотів балотуватися до Київради, потім пішов кандидатом у мери Києва, вирішив робити партію свого імені, водночас він не висувався в нову політраду, а згодом заявив, що хоче очолити партію “Голос”. Про останній намір я дізналася з медіа. До цього моменту Сергій півтора роки працював у політраді та ні разу нічого подібного не заявляв, а також не озвучував мені жодних претензій ані щодо статуту, ані щодо керівництва партії, ані щодо роботи партії загалом.

Тому наша оцінка ситуації: це його персональні політичні кроки, які ніяк не підкріплені юридично. Зрозуміло, що побудувати з нуля – значно важче, аніж намагатись очолити те, що вже працює.

 

— Тобто ви, умовно кажучи, не «зідзвонювалися» після цієї його заяви?

— Ні. Коли людина виносить будь-які внутрішні питання в публічну площину, то це значить, що вона ставить свої політичні амбіції вище за шкоду, яку може завдати партії. Це – для мене червона лінія. Ми всі доклали чималих зусиль для того, щоб партія була на тому рівні, який є зараз, розвивалась і рухалася до досягнення стратегічних цілей.

 

— Зрозуміло, що цей конфлікт у «Голосі» не виник раптом одного дня. Власне, одним із приводів цього стала ваша заява наприкінці лютого під час нашого попереднього інтерв’ю про можливість об’єднання в коаліцію зі «Слугою народу». Уже тоді частина членів фракції висловила свою рішучу незгоду з вашою позицією.

— Я би сказала, що ця незгода виникла після місцевих виборів, коли партія припинила бути лише фракцією в парламенті та деякою кількістю партійців, а в нас з’явилося багато потужних осередків, які теж можуть впливати на рішення партії. Тоді відбулося перезавантаження політради партії, в якій половину місць ми віддали представникам осередків. І, звичайно, попередні члени політради були позбавлені своїх посад. І це саме та точка кипіння, в якій і сталося наростання незгоди.

А стосовно того інтерв’ю, то деякі люди просто почули те, що хотіли почути. А не те, що саме я сказала.

 

— Але якщо не знати всієї цієї «кухні» чи бодай її частини, то складається враження, ніби ви загалом не обговорюєте із членами фракції своїх намірів, перш ніж робити публічних заяв

— Це проблема не комунікації, а того, що цілі партії не збігаються з цілями конкретних людей. Зі свого боку, можу сказати, що всі політичні питання обговорюються і приймаються політрадою.

 

— Скільки разів фракція збиралась на засідання від початку року?

— Це краще питати в голови фракції (Ярослава Желєзняка – ІФ), бо я не веду такого підрахунку. Але близько десяти разів фракція збиралася… На засіданнях фракції приймаються рішення щодо суперечливих законопроєктів, які виносяться до Верховної Ради. Якщо немає таких законопроєктів, то фракція не збирається.

 

— Справа в тому, що те «крило» фракції, яке висловлює незгоду, заявляло зокрема й про відсутність засідань фракції

— Якщо люди не приходять на засідання фракції, це не значить, що їх ніхто не проводить. Це неприємні дисциплінарні питання. Але можу вас запевнити, що і партія, і фракція дотримується всіх своїх внутрішніх процесів.

 

— Наскільки високим є ризик того, що фракція "Голос" може припинити своє існування в парламенті?

— Ні, такого ризику немає, тому що наші депутати заходили до Ради за списком. Тобто будь-який депутат, який покине фракцію, автоматично складе мандат. Далі, відповідно, до парламенту зайде наступний за списком. Тож кількість фракційців зберігається.

 

— З ким із депутатів «Голосу» ви радитесь у кризових моментах?

— Перш за все, це члени політичної ради партії. Окрім того, це, звичайно ж, Сергій Рахманін – людина, з якою я раджусь щодо великої кількості, так би мовити, екзистенційних питань. Також це пан Олег Макаров. Іще це Рустем Умєров, який звик керувати великою кількістю людей і, до того ж, у нас спільне бізнес-минуле, тому мені завжди важливі його поради.

 

— Чи є Святослав Вакарчук таким «партійним» авторитетом для вас?

— Святослав Іванович наразі має мінімальне втручання в діяльність партії. Власне, заради того він і повертався до творчості, щоб займатися нею, а не партійною роботою.

Зі свого боку я роблю те, що обіцяла йому: виконую місію – привезти якнайбільше працьовитих, адекватних, ціннісних людей у політику. Вважаю, ми справляємося з цим дуже добре. Зокрема, в нас додалося 350 депутатів місцевих рад, а також до нас долучається все більше партійців і лідерів думок по всій країні. Раніше він давав певні директиви стосовно того, що може бути за горизонтом, але це – не щоденна «операційка», не якісь щоденні поради.

 

— Цей конфлікт ви з ним обговорювали?

— Ні, ми цього не обговорювали. Знову ж, якщо подивитись на стратегію на п’ять-десять років, то це – невеликий епізод. Моє завдання – виконати стратегію. Я її виконую і виконаю.

 

— Чи оцінювали ви або ваші політтехнологи репутаційні та рейтингові втрати, яких зазнав «Голос» внаслідок цього конфлікту?

— Так, ми робили таку оцінку. Насправді нашим виборцям не так цікаві суперечки всередині конкретної партії чи фракції, як те, що саме ми робимо для поліпшення рівня їхнього життя та виконання тих обіцянок, із якими ми прийшли до парламенту. Це дуже добре, бо означає, що втрати є незначними.

Із іншого боку, звичайно, ми працюємо над тим, аби концентруватися довкола результатів і успіхах, які в нас є. Ми зараз багато подорожуємо регіонами, щоб краще розуміти проблеми людей і адаптувати наші завдання до їхніх нагальних потреб, а також для того, щоб наші депутати на місцях робили саме те, що потрібно, але формально виконували і раніше заплановане. Саме ця концентрація впливає на наше сприйняття та наш рейтинг.

 

— Якщо вже ми вже зачепили тему рейтингів, то, згідно з останнім опитуванням, проведеним соцгрупою «Рейтинг», партію «Голос» готові підтримати менше 3% українців. У лютому партія почала тур Україною на підтримку національного плану «Голосу». Чи вплинули ці поїздки на вашу впізнаваність серед потенційних виборців?

— Цей тур, скоріше, стосувався не рейтингів, а був націлений на поліпшення розуміння людей, які нас підтримують, наших цілей із програми партії та шляху їх досягнення. Ми повертаємося з таких поїздок із величезним багажем запитів, розумінням того, що не працює і які законопроєкти ще треба ухвалити у Верховній Раді, щоб вирішити ці питання.

Загрузка...

ЩЕ ЗА ТЕМОЮ

Завантаження...
РЕКЛАМА

ОСТАННЄ

На квартирному обліку у ЗСУ перебуває 19,5 тис. сімей військовослужбовців-учасників бойових дій - заступник міністра оборони

Прокурор Києва: Обшуки у столичних чиновників - це розслідування мільйонних розкрадань

Президент КШЕ Милованов: З часом будемо дрейфувати в бік технічного університету

Іван Юрик, в.о. голови правління Укрзалізниці: Ми працюємо над створенням нового ринку залізничних перевезень

В основі нашого економічного співробітництва є також політична готовність покращувати відносини між двома нашими країнами – міністр економіки, фінансів і відновлення Франції

До кінця року отримаємо працюючу структуру БЕБ - голова фінкомітету Ради

Місцевий департамент охорони здоров'я бачить, хто скільки робить вакцинацій - в.о. голови НСЗУ Віленський

Для підтримки авіації логічніше було б фінансувати будівництво та реконструкцію аеропортів – заступник міністра фінансів Кава

Важливо змістити фокус державної системи з процесу лікування на якість його результатів - гендиректор "Рош Україна" Мартін Вершлан

"Нафтогаз" - не тузик, якому кажуть "встати!" або "лежати!" - екс-глава НАК Коболєв

РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
РЕКЛАМА
Завантаження...
РЕКЛАМА

UKR.NET- новости со всей Украины

РЕКЛАМА